Перший мотоцикл з твердотільною батареєю зійшов з конвеєра!

Фінсько-естонський виробник мотоциклів Verge в останні кілька років часто з’являвся в заголовках новин зі своїми інноваціями для байків. Інновації були створені переважно його партнерською компанією Donut Lab, про яку частина з вас могла чути завдяки їхнім революційним двигунам «пончикам», які встановлюються прямо в колесо (власне, тому і дОнат), і обіцянкам випустити на ринок твердотільні батареї. І, схоже, компанія нарешті отримала в цьому напрямку варті уваги досягнення.

Днями Donut Lab оприлюднила результати своїх перших випробувань заряджання на рівні всього акумуляторного блоку — це вже четвертий тест батареї спільно з Verge Motorcycles. Їхній блок ємністю 18 кВт⋅год підтримував потужність заряджання понад 100 кВт при швидкості 5C, що є абсолютно екстремальною швидкістю для звичайних літій-іонних батарей, протягом п’яти хвилин на електромотоциклі Verge TS Pro.

Те, що твердотільна батарея Donut Lab витримала 5C протягом 5 хвилин (і зарядилася з 10% до 50% за цей час) без рідинного охолодження — це революційний показник. Це означає, що їхня хімія здатна «перетравлювати» величезну потужність дуже швидко і без критичних наслідків для структури акумулятора.

Простими словами: 5C — це режим «супершвидкої зарядки», який дозволяє заповнити значну частину баку, поки ви просто купуєте каву на заправці.

До речі, для порівняння: більшість сучасних електромобілів (навіть Tesla) зазвичай заряджаються на швидкості від 1C до 3C у пікових моментах. Показник 5C — це вже територія технологій майбутнього.

Це одні з перших реальних показників випробувань батареї Donut Lab у складі електромотоцикла. На виставці CES 2026 року компанія представила твердотільний елемент із щільністю енергії 400 Вт⋅год/кг, заявляючи про запас ходу в 370 миль (595 км), життєвий цикл у 100 000 та п’ятихвилинний час заряджання. І що найважливіше — стверджувалося, що він дешевший у виробництві, ніж літій-іонні аналоги.

Тож настав час Donut Lab підкріпити свої гучні заяви реальними цифрами. Ще в січні компанія повідомила, що виробляє твердотільну батарею для електромобілів і що поставки розпочнуться до кінця кварталу. Це фактично зробило б новий Verge TS Pro «першим у світі серійним транспортним засобом із повністю твердотільною батареєю». Однак ці анонси одразу зустріли зі скепсисом.

Після цього послідували три важливі випробування у державному Центрі технічних досліджень Фінляндії (VTT). Перший тест підтвердив, що елементи батареї справді підтримують швидку зарядку. Другий тест показав, що елементи можуть залишатися в межах безпечного температурного діапазону за умови наявності достатніх тепловідводів. Третій тест продемонстрував, що батарея Donut Lab — це не суперконденсатор, як багато хто припускав, а справжня батарея зі швидкістю саморозряду, порівнянною з автентичними акумуляторами.

Четвертий і, мабуть, найважливіший на сьогодні тест полягав у наступному: Donut Lab під’єднала Verge TS Pro до громадської швидкої зарядної станції, яка видавала 100–103 кВт електроенергії протягом п’яти хвилин. У ході цього випробування акумуляторний блок зарядився з 10% до 50% за п’ять хвилин, досягнув 70% трохи більше ніж за дев’ять хвилин, а згодом — 80% за 12 хвилин.

І все це при використанні повітряного охолодження замість рідинного. Цей момент особливо важливий, оскільки більшість акумуляторних блоків електромобілів (які приблизно в п’ять разів більші) використовують системи рідинного охолодження для підтримки аналогічної швидкості заряджання без термічного тротлінгу (обмеження потужності через перегрів).

Ще вражає те, що ці цифри виводять систему в лідери серед найбільш швидкозарядних електромотоциклів в історії. Те, що ми бачимо це на справжньому байку, робить тест вирішальним — на відміну від попередніх експериментів, які зосереджувалися на окремих елементах у суворо контрольованих лабораторних умовах.

Будь-хто, хто хоч трохи розуміється на технологіях акумуляторів, скаже вам, наскільки складніше реалізувати швидку зарядку на мотоциклі порівняно з автомобілем через жорсткіші температурні обмеження та меншу кількість елементів, що розділяють навантаження.

«Висока щільність енергії нашої технології дозволяє гнучко проектувати акумуляторні блоки та забезпечувати чудову продуктивність навіть у складніших умовах, таких як мотоцикли, де простір обмежений, а простота системи є ключовою», — каже Вілле Пійппо, технічний директор Donut Lab.

Технологія компанії, схоже, здатна підтримувати потужність заряджання понад 100 кВт у такій компактній архітектурі. Але це не означає, що компанія досягла всіх своїх цілей. Цей тест демонструє лише близько половини пікової швидкості заряджання (до 200 кВт), на яку компанія натякала раніше. Наразі невідомо, чи причиною є конструкція системи, обмеження зарядного пристрою чи необхідність подальшої оптимізації.

Donut Lab також опублікувала результати ще одного тесту від VTT, який оцінює здатність елемента безпечно працювати після пошкодження. Пошкоджений елемент пройшов 50 циклів швидкої зарядки при 5C та п’ять циклів при 1C. Про жодні ризики займання чи небезпечне підвищення температури не повідомлялося. У цьому випадку пошкоджена батарея Donut вийшла з ладу «плавно», продовжуючи безпечно функціонувати, але з меншою ємністю.

Веб-сторінка компанії під назвою «I Donut Believe» (ймовірно, гра слів від I don’t believe — «Я не вірю») вказує на те, що незабаром будуть оприлюднені результати нових випробувань.

Можна сперечатися, чи не є це просто піар-ходом, але це підтверджує: технологія компанії може забезпечити суттєвий приріст продуктивності на реальному мотоциклі, а не лише в лабораторії.

Ви помічали, що на пляжі можна засмагнути швидше завдяки відблискам від піску та води? Саме цей принцип допоміг вченим здійснити справжній прорив у енергетиці і збільшити ефективність сонячних панелей до понад 30 відсотків. Наразі коефіцієнт перетворення в панелях не перевищує 22-24% максимум, тож стрибок на майже 10% — майже сонячна революція.

Протягом останніх кількох років інженери досліджували альтернативні конструкції, які могли б підвищити ефективність збирання енергії цими пристроями та забезпечити їхню надійну роботу за різних умов. І ось, дослідники з Сучжоуського університету, компанії Zhejiang Jinko Solar Co. Ltd. представили нову конструкцію двосторонніх сонячних елементів.

Що таке двосторонні панелі і чому це важливо? Звичайні сонячні панелі, які ми бачимо на дахах, працюють як одностороннє дзеркало: вони ловлять промені сонця, що падають зверху. Проте величезна кількість світла просто відбивається від землі, трави чи даху і втрачається.

Двосторонні панелі мають прозору задню стінку, що дозволяє їм вловлювати це відбите світло (альбедо). Це схоже на те, як людина отримує засмагу на пляжі не лише від прямого сонця, а й від променів, що відбиваються від піску.

Нова технологія долає обмеження батарей старіших версій, які використовують компоненти, відомі як тунельні оксидні пасивуючі контакти (так звані TOPCon, для зручності так їх і називатимемо). Їхня конструкція поєднує структури TOPCon з перовскітами — класом матеріалів з унікальною кристалічною структурою, яка ефективно поглинає інші, ніж кремній, спектри світла. До речі, на каналі «Мейканемо» пару тижнів тому виходив великий подкаст про перовскіт.

Науковці Кун Гао та Сіньбо Ян, автори статті, пояснюють: «Досі основною проблемою було те, що задня сторона панелі працювала набагато гірше за передню. Ми змогли змінити структуру матеріалів (використовуючи вдосконалені шари перовскіту та кремнію), що дозволило досягти рекордної ефективності понад 30%. Тобто нові елементи перетворюють на електрику майже третину всього світла, що на них падає, в той час як більшість сучасних домашніх панелей мають ефективність близько 18-22%».

Оскільки панель поглинає світло з обох боків, вона могла б швидше перегріватися, що знижує термін її служби. Але вчені розробили нову систему охолодження на основі нанотекстурованих поверхонь, які краще відводять зайве тепло.

Також завдяки здатності ловити розсіяне світло, ці панелі працюють набагато стабільніше в похмурі дні або взимку, коли світло відбивається від снігу.

Важливо також, що панелі можна встановлювати вертикально, як паркан. Це дозволяє фермерам вирощувати врожай між ними, а панелі при цьому будуть ловити сонце вранці та ввечері з обох сторін. Крім того, для отримання тієї ж кількості енергії тепер потрібно майже на 40% менше панелей, ніж раніше.

Головною метою нещодавнього дослідження Гао та його колег було подолання компромісу, що спостерігався в раніше представлених сонячних елементах TOPCon. «Ми не просто додали ще один шар. Ми повністю переосмислили архітектуру контактів. Нашою метою було мінімізувати втрати на межі поділу шарів, де електрони зазвичай «губляться». Використання двосторонньої конструкції дозволило нам задіяти енергію, яку раніше просто ігнорували», — кажуть учені. Одним із головних викликів була стабільність перовскіту. Науковці використали нову молекулярну «прокладку», яка захищає чутливий матеріал від вологи та перегріву.

«Ця робота доводить, що ми наблизилися до ери, коли сонячна енергія стане не просто дешевою, а найдешевшим джерелом енергії в історії людства, враховуючи простоту її масштабування», — підсумували вчені.

Наступний крок — масштабування виробництва. Зараз ці рекорди встановлені на лабораторних зразках розміром у кілька сантиметрів. Завдання інженерів на 2026-2027 роки — перенести цю технологію на повнорозмірні метричні панелі без втрати ефективності. Очікується, що масове впровадження таких панелей почнеться вже протягом наступних двох років, коли виробники зможуть адаптувати свої лінії під нові матеріали.

Дослідники Масачусетського технологічного інституту розробляють методи видобутку енергії з надглибоких шарів землі. Їхні інновації можуть перетворити геотермальну енергію з екзотики на головне джерело чистої електрики у світі. Геотермальна енергія — це тепло самої Землі, яка працює 24 на 7 незалежно від сонця чи вітру. Проте сьогодні вона забезпечує менше ніж 1% світових потреб, бо дістатися до справжнього жару під товщею скель неймовірно дорого і складно. Та команда МІТ вирішила змінити правила гри.

Найгучніша інновація МІТ — це міліметрове буріння. Замість того, щоб гризти твердий граніт механічними свердлами, які швидко тупляться і ламаються, вчені пропонують використовувати потужний мікрохвильовий промінь. Цей промінь буквально випаровує гірську породу і дозволяє бурити в рази швидше і заглиблюватися на 10–20 км, де панує температура понад 400°. На такій глибині енергія доступна практично в будь-якій точці планети, а не лише в гарячих зонах на кшталт Ісландії чи Кенії.

В МІТ пояснюють, що є три способи отримати тепло з глибин. І кожен зараз активно вдосконалюється. Перший: покращена геотермія, створення штучних тріщин. Якщо скеля гаряча, але суха, вчені створюють у ній мікротріщини і закачують туди воду, яка нагрівається і повертається на поверхню як пара. Другий — удосконалена геотермія. Замкнутий контур. Це схоже на величезну підземну батарею. Вода циркулює по герметичних трубах, вкопаних глибоко в землю, забираючи тепло від каміння без прямого контакту з ним. І третій спосіб — надгаряча геотермія. Екстремальний рівень роботи при температурах понад 374°. У таких умовах вода переходить у надкритичний стан, стає чимось середнім між газом і рідиною. Така вода несе в собі в 4–10 разів більше енергії, ніж звичайна пара.

Окрім буріння, проєкт MIT Proto Ventures розробляє також розумну начинку для цих станцій. Найважливіша, мабуть, розробка — це датчики для тріщин. Вони, так би мовити, чують, як розтріскується камінь на глибині кілометрів, допомагаючи керувати підземними потоками.

Ще одна — дешеві сплави. Вчені знайшли заміну дорогому титану. Нові метали, що витримують агресивну хімію глибоких надр, на відміну від традиційних сплавів, де є один головний метал, наприклад, залізо в сталі. Вони складаються з п’яти або більше елементів у рівних пропорціях. Використовуючи комбінацію дешевих металів: хром, залізо, марганець, кобальт, нікель у спеціальних пропорціях, вченим вдалося досягти корозійної стійкості титану за 20% його вартості.

І третій важливий елемент — антикорозійне покриття. Спеціальний шар захищає труби від накипу та солей, які зазвичай швидко забивають свердловини. Кераміко-металеві нанопокриття дозволяють досягти антипригарного ефекту. Солі та кремній — силікати, які зазвичай забивають труби, — просто не можуть зачепитися за поверхню. Це дозволяє експлуатувати свердловину без зупинок на промивку протягом багатьох років.

Чому це актуально саме зараз? Попит на енергію зростає, особливо через гігантські датацентри штучного інтелекту. Геотермальна станція, побудована поруч із таким центром, може стати ідеальним джерелом живлення. Експерти МІТ прогнозують: якщо вартість технологій продовжить падати, геотермальна енергія зможе забезпечити до 15% приросту світового попиту на електрику до 2050 року. До речі, цікавий факт. Потужність однієї станції на надгарячих породах може зрівнятися з невеликою АЕС, але без жодного ризику радіації та викидів вуглецю. Де там у нас кора тонша в Україні? Пишіть у коментарях.

Тераса площею у майже 30 тисяч квадратних метрів (97 000) квадратних футів піднімається по діагоналі від північної точки будівлі; її численні платформи перемежовуються з природно освітленими ландшафтними внутрішніми двориками.

До речі, асоціації в індійських архітекторів були геть іншими, ніж мої. За їх словами дизайн натхненний індійськими сходовими колодязями – типом резервуарів для зберігання води з коридорами сходів, які вели вниз аби люди мали легкий доступ до прісної води, навіть коли їхні запаси вичерпувалися в посушливі періоди. Кажуть, що їх можна було знайти по всій західній Індії, і вони функціонували з VII по XIX століття.

Такі резервуари, також слугували місцями для громадських зібрань та релігійних церемоній. Студія зазначає, що Університет Престижу вже використовував дах для проведення лекцій, ігор та підняття прапора на День незалежності Індії.

Нечасто можна побачити дахи, використані настільки інноваційно. Єдине, що спадає на думку, — це завод з переробки відходів на енергію CopenHill у Копенгагені; там зроблені лижний спуск, пішохідна доріжка, траса для слалому з контрольованим часом, і все це на похилому даху, який має вигин на півдорозі.

Окрім даху аудиторії, студія використала інші розумні рішення, щоб підтримувати прохолоду в будівлі в спекотному кліматі Індору, де температура протягом більшої частини року тримається від 30 °C до 40 °C. Ступінчаста конструкція сама по собі зменшує кількість вертикальної циркуляції, необхідної для охолодження будівлі.

Безперервна діагональна внутрішня вулиця, що проходить через увесь перший поверх, доповнює затінені внутрішні дворики та забезпечує природну вентиляцію внутрішніх просторів. Крім того, перфоровані скловолоконно-залізобетонні екрани огортають східний, західний та південний фасади будівлі, щоб боротися з зі спекою. Біля основи головної будівлі також є неглибокий басейн, який допомагає пасивно охолоджувати інтер’єр.

Кампус площею майже 13 гектарів (32 акри) розрахований на 3000 студентів. На першому поверсі розташовані спільні приміщення, зокрема кафетерій на 700 місць, вищезгадані внутрішні дворики та критий аудиторій. Бібліотека розташована на першому поверсі, а внизу, через коридор, перекинутий місток. Сорок п’ять аудиторій розташовані на другому та третьому поверхах, а кабінети викладачів та адміністративні приміщення знаходяться на четвертому поверсі.

Будівля впізнавана за облицюванням з глиняної цегли, яка покриває бетон та цеглою з летючої золи. Летюча зола — це дрібний порошок, який утворюється під час спалювання вугілля і вловлюється фільтрами на електростанціях. Інтер’єри вирізняються відкритим бетоном та підлогою, викладеною індійським пісковиком. Для 34-річної студії, яка має за плечима численні відомі проєкти, це може бути її найінноваційнішою роботою.

Дивіться про нього в нашому відео - тут, або на YouTube-каналі Lanka.Media

Ми прагнули різноманітності, тому цей перелік висвітлює проєкти з усього світу. Також тут тільки будівлі і спорудах, які або вже завершені, або принаймні перебувають на фінальній стадії будівництва, тож ми не будемо розповідати про божевільні ідеї, які, можливо, ніколи не будуть втілені.

Проєкти представлені у довільному порядку.

1. Lib Earth House Model B (Японія)

Модель Lib Earth House Model B була побудована за технологією 3D-друку, але зі сталим підходом: замість бетону, як у більшості подібних будівель, вона переважно виготовлена із суміші на основі ґрунту.

Цей дивовижний японський будинок від компанії Lib Work Co. виглядає як звичайна світла 3D-резиденція і працює автономно завдяки системі зберігання енергії Tesla Powerwall та сонячним панелям. Головна особливість у тому, що після завершення терміну експлуатації його можна демонтувати і майже повністю повернути в землю, зменшуючи кількість відходів на звалищах.
Детальніше про цей проєкт ми вже розповідали в одному з наших новинних випусків, шукайте лінк на нього в описі відео на каналі.

2. Fyrtornet (Швеція)

Більшість сучасних дерев’яних веж мають бетонне ядро для стійкості, але офісна вежа Fyrtornet від бюро Wingårdhs підіймається на вражаючу висоту 51,5 м, використовуючи лише деревину (за винятком фундаменту). Це підкреслює екологічні можливості дерев’яного будівництва.

Конструктивно вежа складається з балок та діагоналей із клеєного бруса (glulam) та плит перекриття з перехресно-клейової деревини (CLT). Будівля була переважно виготовлена на заводі та зібрана на місці. Сонячні панелі додають їй екологічності, а для мінімізації викидів CO2 матеріали транспортували потягом.

3. Проєкт Housing NOW (М’янма)

Бамбук — це неймовірно корисний будівельний матеріал, про що нам нагадує проєкт Housing NOW від Blue Temple у М’янмі. Замість імпортних матеріалів тут використовують місцевий бамбук для створення витривалих осель, які нещодавно витримали землетрус магнітудою 7,7.

Вартість кожного будинку становить близько $1000. Це прості однокімнатні хатини з відкритими стінами для природної вентиляції, а піднята підлога захищає інтер’єр під час сильних мусонних дощів.

4. Церква Святого Іскупителя (Іспанія)

Церква та громадський центр Holy Redeemer від Фернандо Меніса нещодавно отримали архітектурну премію за свій суворий бетонний дизайн. Об’єкт будувався поетапно протягом понад десяти років у міру надходження фінансування.

Стіни з грубого бетону натхненні місцевим вулканічним ландшафтом. Вузькі тріщини, заповнені металом та склом, красиво фільтрують денне світло, оживляючи одноманітну палітру матеріалів.

5. JEC Tower (Саудівська Аравія)

Приголомшливо висока вежа JEC Tower нарешті наближається до завершення і має стати найвищою будівлею у світі. Кінцева висота ще не розголошується, проте архітектори AS+GG підтвердили, що вона перевищить 1 км, що приблизно вдвічі вище за найвищий хмарочос США — Всесвітній торговий центр - башта 1. Тут розміститься найвищий у світі оглядовий майданчик, готелі, офіси та квартири.

6. House W (Японія)

Будинок House W від Florian Busch Architects виглядає як дерев’яна комора, але насправді це енергоефективна резиденція, яка виробляє майже вдвічі більше енергії, ніж споживає за рік. Екстер’єр частково покритий «сонячною шкірою», що дозволяє будинку працювати автономно. Регульовані жалюзі контролюють сонячне світло: блокують його влітку та максимально впускають для тепла взимку.

7. Тунель Tideway (Велика Британія)

Не смійтеся, але каналізація — це дійсно один із наших фаворитів цього року. Thames Tideway Tunnel з’єднується з існуючою 150-річною системою Лондона, збільшуючи її потужність. Це був величезний проєкт довжиною 25 км, реалізація якого тривала понад 10 років. Основний тунель має діаметр 7,2 м (як три лондонські двоповерхові автобуси). Одразу після відкриття він уже врятував річку від потрапляння нечистот об’ємом понад 2200 олімпійських басейнів.

8. 270 Park Avenue (США)

Нью-Йорк отримав вагоме доповнення до свого горизонту. Спроєктований Foster + Partners, хмарочос 270 Park Avenue сягає висоти 423 м. Будівля піднята над рівнем вулиці на великих колонах, що розширюються віялом, а її бронзовий ступінчастий екстер’єр вирізняється серед багатьох прямокутних скляних веж Мангеттена.

9. VeroVistas (США)

3D-друк житла продовжує набирати популярність. Проєкт VeroVistas у Колорадо складається з двох будинків, зведених за допомогою 3D-принтера COBOD, який шар за шаром витискав цементну суміш. Обидва будинки одноповерхові, мають дві спальні та дві ванні кімнати. Один з них зберіг характерний «ребристий» вигляд бетону, а інший має традиційне оздоблення під штукатурку.

10. Музей наративного мистецтва Лукаса (США)

Після тривалого очікування музей Lucas Museum of Narrative Art у Лос-Анджелесі, спроєктований MAD Architects, нарешті завершений конструктивно. Будівля нагадує космічний корабель і вкрита понад 1500 вигнутими панелями. Музей має системи збору дощової води та великий масив сонячних панелей для зменшення вуглецевого сліду.

А які українські проєкти ви додали б до цього переліку? Що особливо привертало увагу у минулому році?
Обов’язково пишіть в коментарях до відео або тут)

Галузі, що отримали переваги першопрохідців, запровадивши когнітивні, взаємопов’язані процеси, зараз мають глибше усвідомити виклики, складнощі та культурні зміни, створені Індустрією 4.0.

Водночас, прориви у матеріалознавстві та імерсивні технології переосмислюють те, як ми проєктуємо та створюємо продукти, потрібні споживачам. Виробництво перетворюється на інтелектуальну екосистему, де автоматизація та взаємопов’язаність вбудовані в інструменти та процеси з самого початку.

Тож ось, які ключові тенденції на думку експертів з великої чотвірки, будуть рухати наступну фазу промислової революції у 2026 році

1. Когнітивна Індустрія: впровадження промислових ШІ-агентів у виробництві

У 2026 році агенти змінять правила гри для виробників; замість того, щоб просто аналізувати дані та генерувати інформацію, вони тепер діятимуть.
Це означає планування, управління, нагляд та керування заводськими операціями в режимі реального часу з мінімальною взаємодією людини.

Поєднуючи датчики, промислове обладнання та людські ресурси, ми побачимо, як вони координують складні промислові робочі процеси від початку до кінця, наближаючи ціль справді автономних «розумних фабрик» ближче до реальності, ніж будь-коли.
Уявіть собі системи ШІ, які керують запасами, коригують замовлення на комплектуючі та матеріали, перебудовують ланцюжки поставок та управляють виробничими процесами, щоб уникнути вузьких місць і зменшити час простою.

Так, наприклад, BMW використовує ШІ-агентів, які інтегровані з даними ланцюга постачання. Ці системи прогнозують коливання попиту на певні моделі та автоматично коригують замовлення на компоненти від тисяч постачальників, запобігаючи дефіциту чи надлишкам, що знижує ризик виробничих затримок.

Використовує агентів і Siemens/ Платформа Mendix (агентна система) збирає дані з тисяч датчиків на виробничих турбінах. ШІ-агент не лише повідомляє про ймовірність поломки, але й автономно створює та призначає завдання на технічне обслуговування, замовляючи необхідні деталі, перш ніж відбудеться збій.
Прогнозується, що використання агентних систем у виробництві зросте вчетверо до 2027 року, що робить це ключовою тенденцією, яка стимулюватиме зростання протягом найближчих 12 місяців.

2. Генеративний дизайн: від пілотного проекту до виробництва.

Уявіть, що ви просто надаєте інструменту генеративного ШІ специфікації, цільові показники продуктивності, вимоги до матеріалів та цінові обмеження для нового продукту, а він швидко видає готовий проєктний план.
Це бачення генеративного дизайну в промисловості, і у 2026 році ми побачимо, як воно перейде від стадії прототипування та пілотних проєктів до використання у виробництві.

Варто зазначити, що ця технологія вже застосовується. До прикладу дизайн-студія Jacob Jensen Design із Данії використала її для створення удосконаленої системи життєзабезпечення космонавтів. Йдеться про спеціальні рюкзаки, масу яких, завдяки проєктуванню ШІ вдалося зменшити на 50 відсотків. А час проєктування скоротився на 20 відсотків. Погодьтесь, навряд, такий замовник, як NASA не прораховував усі ризики і просто так “на слово” довірився б хлопцям із Jacob.
Втім генеративний дизайн можна побачити геть не тільки у космічних технологіях.
Компанія Desktop Metal використовує генеративний ШІ для швидкого проєктування індивідуалізованих хірургічних імплантів (наприклад, для щелепно-лицевої хірургії) на основі сканування пацієнта. Це значно скорочує час між діагностикою та виготовленням унікальної, точно відповідної деталі.

У 2026 році більше виробників наслідуватимуть цей приклад, інтегруючи генеративний ШІ-дизайн у робочі процеси CAD (системи автоматизованого проєктування), щоб прискорити створення прототипів та оптимізувати використання матеріалів.

Третій прорив у наступному році прогнозують промисловій розширеній реальності.

Віртуальна та доповнена реальність (VR/AR) зливаються з іншими технологіями, включаючи цифрові двійники та ШІ-агенти (ми до речі детальніше розповідали про ефективність digital twins, цифрових двійників, в одному з наших минулих випусків, шукайте лінк в описі відео), створюючи просторові інтерфейси у виробництві. Завдяки розширеним можливостям розмовних ШІ-інтерфейсів, інженери та техніки можуть отримувати миттєву інформацію та підказки безпосередньо на робочому місці.

Оснащення виробничих робітників гарнітурами вже дозволило Airbus скоротити час складання на 15 відсотків, а Boeing — зменшити кількість помилок, допущених під час візуальних перевірок, на 40 відсотків, що відповідно дуже суттєво скорочує витрати.
У Lockheed Martin техніки використовують гарнітури AR (наприклад, Microsoft HoloLens) для складання складних вузлів. Гарнітура відображає цифрові інструкції безпосередньо на робочому об’єкті, показуючи, який дріт куди під’єднати. Також AR використовується для віддаленого навчання: досвідчений інженер може “бачити” те, що бачить технік-початківець, і керувати його діями здалеку.

У 2026 році ми побачимо подальшу еволюцію промислового метавсесвіту, оскільки віртуальні простори та інтерфейси доповненого бачення дозволять виробникам переосмислити співпрацю людини та машини.
(це рівно половина огляду, всі 6 трендів можете подивитися у нашому відео, або почитати інші три у наступному пості)

То що ж відбувається зараз? Деніс Гікі, представник проєкту NEOM виступав на Форумі, організованому Саудівським Public Investment Fund в Ер-Ріяді минулого тижня і розкрив деякі деталі.

Перший етап лінії називатиметься «Прихована пристань» і простягатиметься на 2,5 км над пустелею.

Будівля підніматиметься на висоту 500 метрів і складатиметься з трьох окремих модульних сегментів із дзеркальним зовнішнім виглядом. Її площа забудови становитиме 21 мільйон квадратних метрів. Для порівняння, найвища будівля у світі, Бурдж- Халіфа , має площу забудови 350 000 квадратних метрів

Поряд зі штучною пристанню для яхт, деталі про будівництво якої поки що недоступні, проєкт розрахований на початкове населення близько 200 000 мешканців і включатиме понад 80 000 житлових приміщень, 9 000 готельних номерів, комерційні та торговельні зони. Ну і звичайно, пожежні станції, школи, поліцейські та охоронні служби, а також усе інше, необхідне для функціонування сучасного міста.

Що цікаво, відеоспостереження відбуватиметься за допомогою штучного інтелекту, який контролюватиме споживання енергії та кількість людей. Ідея полягає в тому, що мешканці матимуть доступ до всіх предметів першої необхідності в межах п’яти хвилин ходьби, а швидкісна залізниця забезпечить транспортне сполучення по всьому мегаполісу.

Наразі в будівництві проєкту залучено понад 140 000 робітників, а в інфраструктуру для підтримки міста інвестовано 140 мільярдів доларів США. Очікується, що будівництво «Прихованої пристані» буде завершено до 2030 року. Це дозволить розмістити на верхньому поверсі лінії стадіон для чемпіонату світу з футболу 2034 року, який і прийматиме Саудівська Аравія.

Та треба зазначити, що новинам про прогрес у будівництві NEOM передувала низка критичних прогнозів, які не могли не схвилювати інвесторів.
По-перше, підраховано, що для будівництва знадобиться близько 20% доступної у світі сталі, і немає ніяких гарантій, що Саудівська Аравія зможе купити такий обсяг.
У будівельних роботах передбачена участь роботів, втім їх поки не існує.
Та й сама концепція, безвідносно технічних викликів, викликає нарікання архітекторів, дизайнерів та урбаністів.
Не факт, що люди захочуть жити у вузькому довжелезному місті, адже всі міста у світі - округлої форми, і це не просто так! Втім, про все це є у нашому попередньому матеріалі про проєкт NEOM, тож не будемо повторюватися, просто подивіться той випуск

Вчені з німецького інституту дослідження деревини Фраунгофера та проєкту SenAD2 вбудували під дорогу шар електронної тканини, яка заздалегідь сигналізує про пошкодження. І це вирішує чимало проблем.

Зазвичай існує кілька шарів, деякі з яких включають нижній шар земляного полотна з ущільненої землі, підстилаючий шару зернистого матеріалу, базовий шар твердого асфальту, що покривається зверху відкритим поверхневим шаром з більш гладкого водостійкого асфальту.

Щоб перевірити стан прихованого базового шару, дороги доводиться перекривати, знімати верхній шар та брати проби. Це не тільки незручно, займає багато часу, праці та руйнує покриття, але й показує стан асфальту лише в цьому конкретному місці. Нова електрична тканина призначена для усунення цих недоліків.

Розроблений науковцями матеріал складається з лляних волокон, переплетених з електропровідним сенсорним дротом товщиною менше 1 мм. Тканина виготовляється на подвійному рапірному ткацькому верстаті шириною 50 см будь-якої необхідної довжини.

Це полотно укладається на базовий шар дороги під час її будівництва. І потім вже заливається поверхневий шар. А от на узбіччі дороги зовнішній вимірювальний блок підключається до сенсорного дроту, який виступає з-під асфальтованого покриття.

У міру того, як протягом наступних місяців і років в асфальті продовжують утворюватися тріщини, матеріал розширюється, чинячи тиск на дріт датчика. Це створює зміну електричного опору дроту, яку виявляє вимірювальний блок. Таким чином, алгоритми штучного інтелекту, що працюють на цьому пристрої, здатні визначити поточний ступінь пошкодження та спрогнозувати ці руйнування із плином часу.

Наукова співробітниця Фраунгоферського інституту Крістіна Хакстер додає, що їхня мета — мати змогу планувати ремонти за триваліший період часу, постійно відстежувати зміни стану дороги та на цій основі складати графіки з технічного обслуговування. Хай це і не зробить дороги стійкішими, але дозволить виявляти проблеми завчасно.

Більше про нові технології для вашого виробництва і не тільки дивіться у свіжому випуску “Промкультури”

З 1 січня 2026 року виробники електромобілів у Китаї повинні будуть обов’язково отримувати спеціальні експортні ліцензії від Міністерства торгівлі. Ця ініціатива подібна до тієї, що вже діє для гібридних автомобілів та авто з двигунами внутрішнього згоряння, і, за словами китайських урядовців має на меті вирішити одразу кілька проблем.

Перша - боротьба з ціновими війнами.

• Неконтрольований потік дешевих автомобілів на іноземні ринки загострив цінову конкуренцію та створює нестабільність, завдаючи шкоди місцевим виробникам у всьому світі (цікаво, з яких пір Китай задумується про виробників з інших країн)

  Друга - забезпечення післяпродажної підтримки.

• Експорт автомобілів йшов фактично без налагодженої мережі сервісного обслуговування. “Погана підтримка та відсутність запчастин підривають репутацію бренду «Made in China» серед світових споживачів”, - кажуть в міністерстві. І це вже доволі схоже на правду.

В Китаї сподіваються, що стандартизація експортних процесів стане ключем, який відкриває двері китайським автобрендам до глобального визнання. Це має зрівняти їх із провідними світовими автовиробниками, а якість продукціх є критично важливою для закріплення на міжнародній арені. Цікаво, ще зовсім нещодавно ставили на ціну.

Ці зміни відбуваються саме тоді, коли китайська автомобільна індустрія переживає історичний злам.
Нещодавно Китай обійшов Японію та вийшов на перше місце у світі за обсягами експорту автомобілів. Проте, як підкреслює генеральний секретар Китайської асоціації легкових автомобілів Цуй Дуншу, це лише початок — зростання виробництва лише набирає обертів.

Тож в Асоціації сподіваються, що вже за п’ять років китайські автовиробники можуть вийти на цифру в 10 мільйонів експортованих авто щороку (зараз ця цифра трохи більше 5 мільйонів).
Втім, попри успіх на зовнішніх ринках, внутрішній попит у Китаї залишається ще досі до кінця не задоволеним.

Найбільший потенціал прихований у менш розвинених регіонах країни — передусім у сільській місцевості та Середньому Заході Китаю, де рівень автомобілізації лише починає зростати. Саме жителям Заходу доведеться продавати 20 млн авто щорічно, адже рівень виробництва електромобілів має найближчим часом досягти 30 млн щороку, більшість з яких, на думку КПК, мають лишитися в країні.

Як думаєте, куплять?

Більше техновин у випуску

Виробничий потенціал та конкурентоспроможність України

1. Основна бізнесу в Україні - віра. Український бізнес, особливо в умовах війни, побудований на вірі. Об’єктивна оцінка ризиків, імовірно, змусила б підприємців покинути справу, але ідея та вплив на суспільство є потужним мотиватором.

2. Ключова перевага зараз — складність та маржа. Найбільші перспективи мають компанії, які виробляють складні продукти з високою доданою вартістю. Це наукоємні або просто складні продукти, які не мають дуже дешевих масових аналогів і забезпечують високу маржу, що покриває витрати на просування.

3. Більшість прикладів успіху зараз у технологічному виробництві. Є круті кейси українських технологічних компаній, як, наприклад, Ajax, що успішно продається у безліч країн, або виробник рекуператорів для вентиляції. Це підтверджує, що українські технологічні та складні продукти можуть бути конкурентоспроможними на зовнішніх ринках.

4. В нашої агропереробки неймовірний потенціал. Україна має неймовірну сировинну базу, і не переробляти її в країні — гріх. Агропереробка є високомаржинальним, хоч і ризиковим бізнесом, де передумови для розвитку вже сформовані, але не вистачає інформації та сміливості для запуску.

5. Драйвер зростання економіки - машинобудування. Зростання ВВП з динамікою 8–10% на рік можливе лише завдяки активному розвитку машинобудування. Машинобудування створює величезну кількість суміжних підприємств, формуючи локальні ланцюжки поставок.

6. Саме тому важливе стимулювання машинобудування. Кейс аграрного машинобудування, що активно розвивалося завдяки державній компенсації 25% вартості, доводить ефективність таких стимулів. Такі ж стимули зараз з’явилися для українських ліфтів, що робить їх конкурентними навіть без додаткового бажання покупців.

7. Необхідність переходу на “роботів”. В умовах демографічних проблем та зростання вартості праці в Україні, витрачати час людей на виробництво дешевих товарів, як-от ложечок, недоцільно. Має сенс витрачати час на те, щоб люди робили роботів, підвищуючи рівень автоматизації.

8. Саме автоматизація є найважливішим стратегічним рішенням. Хоча поточний рівень автоматизації на підприємствах, що вже працюють, є низьким, нове обладнання, яке завозиться, є якісним і технологічним. Під тиском дефіциту кадрів та зростання витрат підприємці приймають стратегічні рішення про автоматизацію.

9. Що нам треба натренувати? Глобальне мислення. Головний урок, який винесли українські виробники після візиту до Тайваню, — це необхідність глобальності мислення. Будь-яке підприємство, що створюється, має бути одразу орієнтоване на зовнішній ринок та експорт, а не на внутрішній ринок країни.

Геополітика, ринки та виклики для України

10. Глобальні зміни як шанс. Геополітика як ніколи сильно впливає на індустріалізацію, створюючи нові реалії. Зважаючи на те, що розвинений світ побоюється великого логістичного плеча (що виявив COVID-19) та геополітичних ризиків, він прагне відсунути виробничу базу від Китаю та Індії.

11. “Тепла ванна” для західних компаній шкідлива. Якщо американські компанії повністю перенесуть виробництво до США, вони довгостроково ризикують послабити свою конкурентоспроможність. Обмеження, що стимулюють бізнес на внутрішньому ринку, можуть призвести до неконкурентоспроможності їхнього продукту на зовнішніх ринках через 5–15 років.

12. Не варто будувати стратегії орієнтуючись на мита. Мита, такі як нові мита США проти Індії, часто використовуються як політичний аргумент або маніпуляція. Їхня наявність чи зникнення залежить від настрою однієї людини, що створює нестабільність і ускладнює довгострокове планування.

13. Технологічні компанії зіткнуться з труднощами з відкриттям виробництва в США. Навіть Apple, попри тиск мит, не хоче відкривати виробництво в Штатах з економічних причин. Основні перешкоди — висока вартість, складність, відсутність налагоджених ланцюгів поставок (supply chain) і головне — нестача кваліфікованих кадрів.

14. Всі втомилися від розмов про “Новий Китай”. Наративи про те, що Україна стане “новим Китаєм” або “Мексикою для Європи”, зникли після 2022–2023 років. Замість розмов про “виробничий придаток”, зараз набагато важливіше “робити своє” з високою доданою вартістю та змінювати внутрішній майндсет.

15. Війна сприяла набуттю нами суб’єктності. Трагічні події в країні принесли Україні суб’єктність з військової та геополітичної точок зору. Є надія, що країна набуде суб’єктності й з виробничої точки зору, створюючи конкурентоздатний продукт.

Роль індустріальних парків, законодавство та освіта

16. Все ще не сформований попит на інженерію та навички виробництва. Суспільний запит на те, щоб бути інженером, який є крутим і високо оплачуваним, недостатньо сформований. Це створює проблему, оскільки бізнес не в змозі відповісти на потребу у кваліфікованих кадрах, і це не вирішити простою філією університету.

17. Ідея нашої мережі парків максимально амбітна. Для Altera Group індустріальний парк — це проект із максимально амбітною ідеєю розвивати виробництво на рівні всієї країни. Компанія реалізує мережу з семи парків “Формація” і розпочала будівництво у Вінниці та активно будує у Львові.

18. Індустріальні парки мають поганий імідж у минулому, втім зараз це дієвий інструмент для бізнесу. Репутація індустріальних парків в Україні постраждала через ініціативи, які перетворювали їх на спосіб ухилення від податків, а не на економічний драйвер.

19. Регулювання індустріальних парків суттєво покращується. На сьогодні вже зроблено достатньо для створення законодавчої бази та підзаконних актів, які працюють.

20. Чому має сенс бути резидентом індустріального парку, якщо ви ввозите обладнання? Завезення обладнання на територію індустріального парку звільняє від сплати мита та ПДВ.

21. Влада займає активну позицію. Зараз спостерігається проактивність з боку Міністерства економіки та Верховної Ради. Регулярно проводяться наради з представниками індустріальних парків, де вони можуть озвучити свої проблеми, і є високий шанс, що їхні побажання будуть враховані.

22. Міста вже конкуруються між собою. Спостерігається конкуренція між містами, які самі запрошують інвесторів та девелоперів, розуміючи, що це принесе податки та робочі місця. Це є позитивним сигналом для розвитку індустріалізації.

23. Індустріальний парк - це екосистемна задача. Найбільша складність індустріального парку — це те, що це екосистемна задача: необхідність об’єднати велику кількість зацікавлених сторін, створити стимули та умови для виникнення зв’язків між ними.

24. В інновацій завжди чотири стейкхолдери. Європейські дослідження (RIS) довели, що для створення інновацій необхідно об’єднати чотирьох ключових стейкхолдерів: виробників (бізнес), державну/місцеву владу, систему науки та освіти, та суспільство (люди).

25. Необхідно інтегрувати освіту. Існує проблема: навчальні заклади інституційно не мають спроможності співпрацювати з бізнесом, і досвіду такої співпраці мало. Бізнес має брати ініціативу на себе, створюючи R&D лабораторії та навчальні програми “під ключ” за свої гроші, щоб готувати необхідних фахівців.

Теза “поза конкурсом”)
Інженер на виробництві - це “супермікс”. Людина, яка працює за станком ЧПУ чи іншим складним обладнанням, є свого роду теж “айтішником”, оскільки працює з комп’ютерним обладнанням. Це “супермікс” — людина, яка вміє думати (як ІТ-фахівець) і щось робити руками (як інженер-виробничник), і це є неймовірним поєднанням для країни.

Всю розмову дивіться тут

Ці два системи ШІ називаються AiTriz та MAIVS, які виявляють заводські дефекти у режимі реального часу. AiTriz, впроваджена у грудні 2024 року використовує машинне навчання та потокове відео для виявлення міліметрових перекосів. MAIVS, яка дебютувала ще у січні 2024 року спирається на статичні зображення зі смартфонів, встановлених на 3D-друкованих підставках, які перевіряють, чи всі деталі довершені та правильно встановлені на автомобілях.

Саме це допомагає працівникам виявляти проблеми на місці — перш ніж вони перетворяться на дорогі гарантійні претензії від власників, а далі ви самі знаєте: повернення автомобіля та його переробка або взагалі списання. Саме так Ford сподівається покращити власне виробництво після того, як останні 4 роки лідирував у автомобільній галузі за кількістю повернень автомобілів.

Джефф Торнабене який керує застосуваннями машинного зору в Центрі виробничих технологій та розробок Ford пояснює, що на виробництві оператор щохвилини отримує транспортний засіб. У нього є низка завдань, які він повинен виконати, а кожен транспортний засіб відрізняється. Тепер коли система керування за допомогою ШІ знає рецепт, а система машинного зору може його перевірити - Це гарантуватиме, що встановлюється правильну деталь на потрібний транспортний засіб.

Ці інструменти можуть полегшити мільярдний головний біль для Ford. Цього року автовиробник зіткнувся з рекордними 94 відкликаннями машин. Це в основному стосувалось автомобілів, випущених до 2023 року. Це найбільша кількість бюлетенів з безпеки, які будь-який великий автомобільний бренд коли-небудь публікував за цілий календарний рік. І такі дані були лише на початок серпня.

До прикладу Chrysler має другу за величиною кількість відкликань серед великих автовиробників – 21-ну. А за даними Detroit Free Press, відкликання майже 695 тисяч одиниць популярних позашляховиків Bronco Sport та Escape через витік палива коштуватиме виробнику 570 мільйонів доларів.

В свою чергу Патрік Фрай, менеджер з інженерії на заводі Ford в місті Дірборн, штату Мічиган, заявляє, що ці системи на базі штучного інтелекту вже суттєво впливають на виробничі цехи і це дуже допомогло з операційної точки зору. Замість того, щоб чекати, поки транспортні засоби досягнуть кінця лінії або певних контрольних точок, це дозволяє краще контролювати процеси на станції.

З його слів така швидкість має значення. До появи таких систем, як AiTriz, багато електричних проблем не виявлялися до остаточної перевірки, якщо взагалі виявлялися. Для їх подальшого виправлення часто потрібно було зривати килимки або знімати сидіння. А оскільки автомобілі Ford отримують все більше екранів, датчиків та обладнання для автономного керування, навіть трохи ослаблене з'єднання може спричинити чималий головний біль. А працівникам часто крихітну різницю між ослабленою деталлю та хорошим з'єднанням просто неможливо помітити.

Також інженер з візуального зору в MTDC компанії Ford, Брендон Толсма , що результати штучного інтелекту в режимі реального часу часто є вирішальним фактором. У міру того, як автомобіль проходить через складальний конвеєр, стає все важче отримати доступ до деяких із цих компонентів.

Ці системи зараз встановлені на десятках станцій по всій Північній Америці — AiTriz на 35, а MAIVS майже на семиста станціях. Хоча MAIVS обмежується статичними зображеннями, пряма відеотрансляція AiTriz пропонує більшу точність та адаптивність, особливо у випадках перекриття (наприклад, якщо працівник проходить крізь рамку камери або коли листовий металевий компонент блокує електричне з'єднання).

Раніше деякі несправні роз'єми все ж проходили остаточну перевірку, оскільки вони забезпечували базовий електричний контакт. Але якщо штекери не були повністю встановлені, вони могли розхитатися під час водіння вже самим власником авто. Вробник Ford вважає, що камери зі штучним інтелектом вловлюють ті міліметрові тонкощі, які заводські робітники — навіть з великим досвідом — можуть пропустити.

Зрештою Брендон Толсма підсумував: Я не можу достатньо точно порахувати, наскільки важливими є результати цих систем відстеження в режимі реального часу для економії нашого людського часу.

Послухати цю та інші технологічно-виробничі новини можна у свіжому випуску новин на YouTube Lanka.Media

Адже досягнення в технологіях призвели до мініатюризації багатьох механічних, електронних, хімічних та біомедичних виробів, і разом з цим необхідно дотримуватися делікатних способів транспортування цих невеликих або взагалі крихітних компонентів і деталей. До прикладу на конвеєрних стрічках продукція страждає від тертя, а це ще й різко уповільнює їхню швидкість і точність транспортування невеликих об'єктів.

Експериментальні результати дослідження збіглися з теоретичними результатами, на які сподівалися дослідники, довівши, що пристрій для левітації успішно подолав тертя. Він підтримував рух без тертя зі швидкістю понад три метри за секунду на похилій поверхні. При нахилі 10° пристрій рухався вільно, коли левітація була ввімкнена, а коли її вимкнули, об’єкт відповідно не міг рухатися через силу тяжіння. Це і доводить ефективність цієї системи левітації.

Крім того, дослідники випробували пристрій з перенесенням ваги, оскільки це буде життєво важливою частиною його цільового призначення для практичного використання. Об’єкт продовжує левітувати та вільно рухатися, навіть коли його загальна вага становить менше 150 грамів, що дозволяє додати до нього ще близько 43-ох грамів ваги. Але це максимум, Більше 193-ох грамів і продукт стане нерухомим.

Взагалі розробку цього вільно рухомого, надшвидкого пристрою можна було б здійснити за допомогою діамагнітної або пневматичної левітації; Але цей варіант інноватори відкинули, оскільки він мав певні обмеження, що не відповідали дослідницькій меті створення левітаційного пристрою розміром у сантиметр без опори на зовнішній пристрій. Натомість була задіяна акустична левітація, яка використовує звукові хвилі для підвішування об'єктів у повітрі. Втім акустична левітація не позбавлена своєї проблеми: кабелів.

Автор дослідження і дослідник Йокогамського національного університету Омі Фучівакі пояснює, що хоча й акустична левітація усуває тертя об підлогу, звичайні системи покладаються на кабелі, які порушують позиціонування. Вони вирішили цю проблему, розробивши пристрій для вільної левітації з бездротовою схемою приводу, що забезпечує стабільну висоту левітації та високошвидкісне, гнучке транспортування.

Поряд з акустичною левітацією та обхідним шляхом з кабелем, для створення стискаючої плівки було використано п'єзоелектричний актуатор, який являє собою пристрій, що перетворює електричну енергію на механічну силу аби створити всенаправлений транспортний пристрій без тертя, вільний від кабелів чи інших тросів.

Розробники заявляють, що майбутнє цього пристрою пов'язане з подальшим покращенням ефективності левітації, а також підвищенням його стійкості під навантаженням та на нерівних поверхнях. Дослідники прагнуть розробити робота, використовуючи кілька левітаційних пристроїв та рушійний механізм, щоб зробити цю технологію більш практичною для безконтактної доставки деталей машин, біомедичних клітин та інших дрібних компонентів

Подивитися про цю інновацію можна на каналі Lanka.Media, зокрема тут

У пошуках енергетичної незалежності інноватори вивчали сонячні термоелектричні генератори (STEG) як перспективне джерело виробництва сонячної електроенергії. На відміну від фотоелектричних елементів, які зараз використовуються в більшості сонячних панелей. Адже STEG можуть використовувати всі види теплової енергії на додаток до сонячного світла. Прості пристрої мають гарячу та холодну сторони з напівпровідниковими матеріалами між ними, а різниця температур між сторонами генерує електроенергію завдяки фізичному явищу, відомому як ефект Зеєбека.

Але сучасні термоелектричні генератори (STEG) мають значні обмеження ефективності, що перешкоджають їхньому ширшому впровадженню як практичної форми виробництва енергії. Наразі більшість сонячних термоелектричних генераторів перетворюють менше 1% сонячного світла на електроенергію, порівняно з приблизно 20% для житлових систем звичних сонячних панелей.

Власне професору оптики та фізики Чунлей Го із командою Лабораторії лазерної енергетики Рочестера вдалося значно скоротити цей розрив завдяки новим методам.

Зі слів Чунлея Го, якщо усі науковці десятиліттями зосереджувалия на вдосконаленні напівпровідникових матеріалів, що використовуються в STEG, і досягли незначного зростання загальної ефективності, то у своєму дослідженні фахівці з Рочестера взагалі не торкались напівпровідникових матеріалів. А зосередилися на гарячій та холодній сторонах пристрою. Поєднуючи краще поглинання сонячної енергії та утримання тепла на гарячій стороні з кращим розсіюванням тепла на холодній стороні. І це дало неабиякий результат.

Перше, що зробили зробили наші інноватори: на гарячій стороні STEG вони використали спеціальну технологію чорного металу, розроблену у своїй лабораторії, для перетворення звичайного вольфраму на вибіркове поглинання світла на сонячних довжинах хвиль. Використовуючи потужні фемтосекундні лазерні імпульси для травлення металевих поверхонь нанорозмірними структурами. Таким чином вони покращили поглинання матеріалом енергії сонячного світла, а також зменшили розсіювання тепла на інших довжинах хвиль.

Друге, дослідники «покрили чорний метал шматком пластику, щоб створити міні-теплицю, як на фермі. І таким чином мінімізували конвекцію та теплопровідність, щоб утримувати більше тепла, підвищуючи температуру на гарячій стороні.

І третій завершальний етап: на холодній стороні STEG вони знову використали фемтосекундні лазерні імпульси, але цього разу на звичайному алюмінії, щоб створити радіатор з крихітними структурами, які покращили розсіювання тепла як за допомогою випромінювання, так і конвекції. Цей процес подвоює охолоджувальну ефективність типового алюмінієвого теплорозсіювача.

У дослідженні Чунлей Го та його дослідницька група довели, що їхні STEGS можна використовувати для живлення світлодіодів набагато ефективніше, ніж сучасні методи. Окрім цього, така технологія також може бути використана для живлення бездротових датчиків для Інтернету, портативних пристроїв або використовуватись в якості автономних систем відновлюваної енергії в сільській місцевості

Послухати про це можна на каналі Lanka.Media, зокрема за посиланням

Subscribe now