Сучасні китайські заводи готові засипати світ ще більшою кількістю продукції — попри всі міжнародні попередження про кризу перевиробництва. Але головна зміна полягає в іншому: дедалі більше продукції виробляють уже без участі людей. На зміну традиційним робітникам приходять автономні системи та штучний інтелект.

Яскравим прикладом цієї трансформації є завод Sany №18 у південнокитайському місті Чанша. Сьогодні цей завод працює на такому рівні автоматизації, що ручна праця фактично відходить у минуле.

Робітник на високоавтоматизованому заводі Sany №18 (м. Чанша), де виробляють бетононасоси

На гігантській фабриці десятки автоматизованих платформ самостійно перевозять важкі деталі між роботизованими зварювальними руками, верстатами та конвеєрами. Завод площею 100 000 квадратних метрів спроможний випускати новий бетононасос кожні 45 хвилин. При цьому всю систему контролює лише один менеджер. Пен Юнхуей стежить за роботою всього обладнання на величезному моніторі — кількох кліків на сенсорній панелі достатньо, щоб контролювати не лише цей завод, а й інші підприємства компанії по всьому Китаю.

Цей об'єкт, відкритий ще у 2012 році, входить до глобального переліку так званих «фабрик-маяків». Цей статус Всесвітній економічний форум спільно з McKinsey присвоює підприємствам, які задають світові тренди в автоматизації, цифровізації та використанні штучного інтелекту.

Всесвітній економічний форум включив завод №18 до переліку «фабрик-маяків» за його передові системи автоматизації

За словами менеджера Пен Юнхуея, новітні інструменти ШІ зробили фабрику в рази ефективнішою. Наприклад, раніше для сортування металевих каркасів потрібна була праця кількох людей. Тепер із цим легко справляються роботизовані маніпулятори. Вони миттєво визначають форму, вагу, розмір і навіть тип матеріалу деталей, після чого система сама визначає, як їх підняти, куди перемістити та на яку ділянку передати.

«Спочатку на лінії були великі деталі: довгі, товсті, маленькі та короткі, — пояснює Пен Юнхуей. — Тепер система розрізняє не лише габарити чи колір, а й матеріали, які зовні майже ідентичні. Деякі елементи схожі як близнюки, але штучний інтелект усе одно бачить різницю».

Зараз Пекін масштабно просуває автоматизацію та «розумні фабрики», щоб утримати статус головної світової майстерні. Для країни це критичне питання: робоча сила стрімко старіє, а молодь дедалі менш охоче йде на монотонну, важку або небезпечну роботу.

Швидкий розвиток ШІ буквально на очах змінює виробничі лінії. Він оптимізує процеси, покращує контроль якості та дозволяє машинам виконувати дедалі складніші завдання. Ба більше: якщо раніше автоматизація панувала лише на автомобільних гігантах чи у виробництві мікросхем, то тепер вона приходить у традиційні, раніше суто людські сектори — наприклад, у пошиття одягу та взуття.

Аналітики зазначають, що штучний інтелект створює для робототехніки одразу два потужні джерела попиту.

• По-перше, стрімко зростають галузі, що виробляють апаратне забезпечення та компоненти для самого ШІ — і цим фабрикам потрібні роботи.

• По-друге, програмне забезпечення нового покоління робить машини розумнішими та простішими в управлінні. Вони починають виконувати завдання, які раніше здавалися неможливими для автоматизації.

ШІ суттєво покращив машинний зір промислових роботів, спростив кодування, навчив різні машини ідеально координувати дії та відкрив шлях до дистанційного моніторингу. На цей тектонічний зсув уже реагують світові лідери робототехніки. Японська Fanuc та данська Universal Robots об’єднали зусилля з гігантом Nvidia для створення інструментів програмування на базі ШІ. А швейцарська ABB та шанхайська Step масово випускають нові моделі для електронної галузі.

У самому ж Китаї попит колосальний через масштаби економіки. «Китай — це масовий ринок. Його промислове охоплення і кількість виробничих сценаріїв вимірюються мільйонами. Це створює колосальну потребу в роботах», — зазначає Джеррі Лян, партнер пекінської венчурної компанії CCV.

Раніше Лян інвестував у класичні інтернет-проєкти, зокрема в ритейлера JD.com. Проте останнім часом його фонд повністю змістив фокус на робототехніку з інтегрованим ШІ. Інвестор переконаний: масове використання роботів на реальних заводах допоможе зібрати унікальні дані для навчання нових фізичних моделей ШІ. А самі заводи можуть стати ідеальним полігоном для першого комерційного злету китайських людиноподібних — гуманоїдних роботів.

Він додає, що зарплати китайських робітників уже давно не копійчані, а молодь не хоче рутини. Тому індустрія дуже чекає, коли складні й небезпечні завдання заберуть на себе андроїди та нові промислові автомати.

У місті Гуанчжоу компанія GSK CNC Equipment стала одним із перших вітчизняних підприємств, яке ризикнуло вийти на ринок роботів вищого класу ще в середині двохтисячних. Як і для більшості китайських брендів, їхньою головною зброєю проти японських та європейських конкурентів залишається низька ціна.

Тут чітко простежується аналогія з тим, як Китай свого часу засипав планету наддешевими сонячними панелями завдяки агресивній масовості. Щоправда, саме через таку стратегію сонячна індустрія країни згодом зазнала серйозних збитків через перевиробництво.

На низькій вартості китайських роботів наголошує і Хуан Юнчао, інженер із продажу з 15-річним стажем. Проте він відверто озвучує іншу проблему: на багатьох локальних фабриках, які купують таке обладнання, персонал часто має низький рівень освіти. На перших етапах звичайним робітникам важко дається програмування чи робота зі складними текстовими інструкціями.

І саме тут ШІ пропонує елегантне рішення. На думку інженера, машинам потрібні максимально прості інтерфейси. Наприклад, такі, що розпізнають звичайну людську мову, аби робот розумів розмовну китайську прямо з голосу оператора. Не виключено, що згодом такі системи підтримуватимуть англійську, а можливо — навіть українську мову.

Це і є наступний етап технологічної революції. Роботи не просто виконуватимуть механічні команди — вони стануть зрозумілими для людей, які ніколи в житті не бачили складного коду. Для Китаю це реальний шанс не просто замінити людські руки на конвеєрі, а втримати глобальне промислове лідерство в епоху, коли населення неминуче старіє, зарплати зростають, а світова конкуренція стає жорсткішою.

Сьогодні поговоримо про винахід, без якого китайська економіка навряд чи стала б другою економікою світу. Йдеться про звичайний морський контейнер.

Саме ця, на перший погляд, проста металева коробка стала одним із головних рушіїв глобальної торгівлі.

Винахід контейнера кардинально змінив логістику, здешевив перевезення, зробив можливими глобальні виробничі ланцюги та буквально переписав економічну карту світу.

Сьогодні розберемося, як і чому контейнер з’явився, хто його придумав та чому в сучасних морських перевезеннях усе прораховано до сантиметра.

Світ до контейнерів

До появи контейнеризації товари через океан перевозили майже вручну.

Тисячі ящиків, мішків, бочок і тюків окремо розвантажували з вантажівок, переносили на склади, а потім знову вручну завантажували до трюмів суден. Після прибуття в порт призначення весь процес повторювався у зворотному порядку.

Така логістика займала тижні й коштувала настільки дорого, що багато товарів просто не мали економічного сенсу для міжконтинентальної торгівлі.

Не дивно, що коли почали з’являтися перші контейнери, портові працівники активно виступали проти нової системи. Автоматизація миттєво скоротила потребу в тисячах вантажників.

У цьому легко провести паралель із сучасністю. Автоматизовані склади, роботи в портах, промислові виробничі лінії та так звані dark factories — підприємства, де роботи працюють практично без участі людей, навіть у повній темряві. Людський персонал лише контролює процес і готову продукцію.

Контейнеризація стала одним із перших масштабних прикладів того, як технологічний прогрес радикально змінює ринок праці.

Проте її вплив виявився значно ширшим. Контейнери змінили не лише порти, а й фабрики, склади, супермаркети, світову торгівлю та саму логіку виробництва. Сучасна економіка, у якій комплектуючі виготовляють в одній країні, збирають в іншій, а продають у третій, існує саме завдяки стандартизованому контейнеру.

І головний секрет його успіху — стандартизація.

Хто придумав контейнер

Автором ідеї став не моряк, а американський далекобійник і підприємець Малком Маклін. Саме відсутність досвіду в судноплавстві стала його перевагою. Як власник транспортної компанії він дивився на порти очима логіста, який втрачав гроші через затори та неефективне перевантаження.

На початку 1950-х років автомобілів у США більшало, а міжштатних автомагістралей ще не існувало. Маклін запропонував використовувати кораблі як продовження автомаршрутів. Спочатку він хотів перевозити цілі причепи, однак швидко зрозумів, що колеса й шасі лише займають місце та додають ваги.

Тоді й народилася ідея — відокремити кузов від причепа й перевозити лише металеву коробку. Саме так контейнер перетворився на окрему транспортну одиницю.

Перший рейс

26 квітня 1956 року модернізований танкер Ideal X вийшов із порту Ньюарка до Х’юстона з 58 контейнерами на борту. Цей рейс став початком контейнерної революції.

Втім, перші контейнери ще дуже відрізнялися від сучасних. Інженерам Макліна довелося розв’язати чотири ключові проблеми.

• По-перше, контейнер мав бути достатньо міцним, щоб його можна було підіймати краном за верхні кути та складати один на один без деформації.

• По-друге, були створені універсальні кутові фітинги — спеціальні металеві вузли, за які контейнер захоплює кран і через які він жорстко з’єднується з іншими контейнерами.

• По-третє, система мала дозволяти штабелювання — встановлення контейнерів у багато ярусів, що різко збільшувало ефективність використання суден.

• По-четверте, контейнер повинен був однаково легко перевозитися автомобілем, залізницею та морем без перевантаження самого товару.

Чому контейнер має саме такі розміри

Після успіху перших перевезень кожна компанія почала виготовляти власні контейнери різних розмірів.

Без єдиного стандарту система не могла працювати глобально.

Зрештою виробники разом із Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) домовилися про універсальні габарити.

Основними стали два типи контейнерів:

• 20 футів (приблизно 6 метрів);

• 40 футів (приблизно 12 метрів).

Ширина для всіх залишилася однаковою — 8 футів.

Саме такі розміри дозволили контейнерам безперешкодно перевозитися автомобілями, поїздами та морськими суднами по всьому світу.

40-футовий контейнер відповідав максимальним можливостям американських вантажівок того часу, а 20-футовий став оптимальним варіантом для важких вантажів, які швидко досягають вагових обмежень.

Саме 20-футовий контейнер став базовою одиницею світової логістики — TEU (Twenty-foot Equivalent Unit).

Один 20-футовий контейнер дорівнює одному TEU, а 40-футовий — двом TEU. Саме в цих одиницях сьогодні вимірюють місткість суден і продуктивність портів.

Як контейнер змінив кораблі

Згодом кораблі почали проєктувати вже не під вантаж загалом, а саме під стандартний контейнер.

З’явилися так звані коміркові контейнеровози (cellular container ships). У трюмах таких суден встановлені вертикальні напрямні, якими контейнери буквально ковзають униз і стають рівними рядами.

Сучасний контейнеровоз — це величезний плавучий склад, у якому все розраховано до міліметра.

Сьогодні існує кілька основних класів контейнеровозів — від невеликих фідерних суден до гігантських Ultra Large Container Vessels, які працюють переважно на маршруті Азія — Європа.

Найбільші судна вже перевозять понад 24 тисячі TEU. Одним із рекордсменів є MSC Irina — майже 400 метрів завдовжки та понад 61 метр завширшки. Такі судна можуть заходити лише до найглибших портів із найпотужнішими контейнерними кранами.

Як контейнер зробив Китай фабрикою світу

Економісти кажуть, що контейнер зробив для глобалізації більше, ніж усі угоди про вільну торгівлю, адже він радикально здешевив логістику. До 1956 року навантаження тонни вантажу коштувало майже 6 доларів, а з появою контейнерів ця сума впала до 16 центів — тобто майже у 36 разів. Після цього географічна відстань перестала бути перешкодою.

Заводи більше не треба було будувати поруч із покупцями — їх стало вигідніше переносити туди, де дешевша робоча сила. Найбільше цим скористався Китай. Відкривши економіку наприкінці 1970-х, країна зробила ставку на експорт, а контейнеризація створила потужний логістичний конвеєр. Сьогодні 7 із 10 найбільших портів світу розташовані в Китаї, а Шанхай залишається лідером планети.

Чому морські перевезення досі залишаються найвигіднішими

Причин три.

• Перша — масштаб. Одна вантажівка перевозить один контейнер, літак — кілька десятків, тоді як сучасний контейнеровоз — понад двадцять тисяч.

• Друга — енергоефективність. Вода підтримує величезну масу судна, тому перевезення однієї тонни вантажу морем потребує значно менше енергії, ніж автомобільним чи авіаційним транспортом.

• Третя — глобальна інфраструктура. Світовий океан не потребує будівництва й ремонту, а після створення портів і контейнерних терміналів система працює десятиліттями.

Сьогодні ринок контейнерних перевезень контролюють три найбільші компанії: MSC, Maersk і CMA CGM. Вони керують не лише флотами, а й портовими терміналами, логістичними мережами та регулярними морськими маршрутами.

За даними World Shipping Council, щороку у світі перевозять близько 280 мільйонів контейнерів. Якщо ж рахувати всі операції з контейнерами в портах, світовий контейнерообіг становить приблизно 920 мільйонів TEU на рік.

Підсумок

Малком Маклін навряд чи прагнув змінити світову економіку. Він лише хотів зробити власний транспортний бізнес ефективнішим.

Проте його рішення виявилося одним із найвпливовіших винаходів XX століття.

Сучасна глобалізація стала можливою не лише завдяки розвитку транспорту чи цифрових технологій. Її фундаментом стала домовленість людства про єдиний стандарт звичайної металевої коробки.

Саме контейнер зробив світову торгівлю швидкою, дешевою й по-справжньому глобальною.

Китайська сонячна індустрія є одним із найуспішніших промислових проєктів у новітній історії. За два десятиліття країна перетворилася на абсолютний центр світового виробництва, контролюючи випуск компонентів від полікремнію до готових модулів. Масштаби цього виробництва зробили відновлювану енергію доступною для всього світу.

Проте в основі цього успіху закладений глибокий парадокс: що більше сонячних панелей Китай виробляє та експортує, то важче його компаніям отримувати прибуток. Стратегія, побудована на низьких цінах і колосальних обсягах, призвела до кризи надвиробництва, яка загрожує стабільності всієї галузі.

Масштаби експансії та фінансовий парадокс

У 2025 році Китай зміцнив статус одноосібного лідера «зеленої» індустрії. За даними аналітичного центру Ember, лише за один рік у країні встановили 378 ГВт нових сонячних потужностей. Це значно більше, ніж увесь інший світ разом узятий (США, ЄС, Індія, Африка та Близький Схід), який спромігся сукупно на 242 ГВт. Таким чином, на Китай припав 61% від загального світового приросту сонячної генерації.

Працівник перевіряє якість сонячної панелі на заводі компанії LONGi Green Technology Co — китайського виробника сонячного обладнання з монокристалічного кремнію

Паралельно країна фіксує рекорди в експорті. За даними митної статистики від Data Canvas, у 2025 році китайські виробники відправили за кордон близько 248 ГВт сонячних модулів. Проте фінансові показники свідчать про аномалію: доходи КНР від цього експорту досягли піку ще у 2022 році, склавши 42,3 мільярда доларів за обсягу 156 ГВт (середня ціна — 0,27 долара за ват). Для порівняння, у 2017 році за експорту 33 ГВт дохід становив 11,3 мільярда доларів (0,34 долара за ват). А вже у 2025 році, попри рекордні 248 ГВт відвантажень, експортна виручка обвалилася до 23,7 мільярда доларів, а середня вартість вата потужності впала до критичних 0,095 долара. Тобто за три роки фізичний експорт зріс майже на 100 ГВт, а дохід скоротився вдвічі.

Причини кризи: надвиробництво та технологічний стрибок

Головним чинником дестабілізації стала криза надвиробництва. Роки аномального попиту, державна підтримка, дешеві кредити та конкуренція між китайськими провінціями призвели до хаотичного розширення заводів. До 2024 року потужності Китаю з випуску модулів перевищили 1100 ГВт на рік, тоді як глобальна спроможність усіх заводів планети сягнула 1,5 ТВт (за даними Renewable Energy Policy Network). Лише за один рік китайські фабрики випустили 630 ГВт модулів — майже вдвічі більше, ніж зміг поглинути їхній надпотужний внутрішній ринок. Пропозиція затопила ринок, спровокувавши жорстку цінову війну.

Додатково на ціни натиснув технологічний стрибок — перехід від застарілих елементів типу p-type (на основі бору) до ефективніших n-type (на основі фосфору). Нові елементи мають вищий коефіцієнт корисної дії, мінімально деградують під сонцем і служать щонайменше 10–15 років. Китайські виробники швидко перевели лінії на автоматизований випуск n-type, що знизило собівартість до історичного мінімуму. Проте на тлі надлишку продукції спроби компаній витіснити конкурентів остаточно обвалили ринкові ціни.

Гра на виживання та глобальна залежність

Для кінцевих споживачів у світі дешевші панелі стали позитивним чинником, запустивши сонячний бум у Пакистані, Бразилії, Саудівській Аравії, ПАР та Єгипті. Натомість для самих китайських вертикально інтегрованих гігантів (JinkoSolar, LONGi, Trina Solar, JA Solar), які контролюють повний цикл виробництва, ситуація стала критичною. Вони змушені працювати з нульовою маржею або зі збитками. Наприклад, виручка лідера ринку JinkoSolar просіла з 13,63 мільярда доларів у 2024 році до 9,68 мільярда у 2025-му.

LONGi повідомила про зниження виручки на 14,83% у річному вимірі за перше півріччя 2025 року. Фото: LONGi

Слабші гравці ринку опинилися на межі ліквідації. Компанія Gansu Golden Solar розпочала реструктуризацію, гігант Aiko Solar зафіксував чистий збиток близько 740 мільйонів доларів, а дочірня структура холдингу Akcome збанкрутувала через прострочені борги. Масштаб кризи змусив втрутитися Міністерство промисловості та інформаційних технологій КНР, яке закликало топменеджмент припинити «цінове самознищення» і обмежити запуск нових ліній.

Китай наразі контролює 80% світового виробничого ланцюга сонячної індустрії, а у сфері вирощування кремнієвих пластин залежність світу від КНР сягає 95%. Більшість закордонних заводів здійснюють лише фінальну збірку. Навіть зусилля США, які в межах Закону про зниження інфляції (IRA) наростили потужності до 51 ГВт, або програми підтримки в Індії поки залишаються краплею в морі на тлі китайських 1100 ГВт. У Європі, яка втратила власну промисловість у ціновій війні з КНР ще на початку 2000-х років, 98% імпортованих панелей досі мають маркування «Made in China». За даними InfoLink, географія китайського експорту у 2025 році розподілилася так: Європа отримала 84 ГВт, Азійсько-Тихоокеанський регіон — 64 ГВт, Америки — 23,3 ГВт, Близький Схід — 22,7 ГВт, а Африка — 12,6 ГВт.

Висновки

Сонячна індустрія Китаю стала жертвою власного масштабу. Для глобального енергетичного переходу це позитивний фактор, оскільки вартість чистої генерації знизилася до мінімуму. Проте для китайських виробників настає період болючої трансформації: ринок очікує жорстка консолідація, банкрутство неефективних підприємств та примусове стримування внутрішніх цінових воєн з боку держави. Наступним етапом стане спостереження за тим, як Пекіну вдасться балансувати між збереженням промислового домінування та фінансовою життєздатністю власних підприємств.

У розпал літнього сезону відпочинок біля басейнів стає масовим. Проте за дзеркально чистою поверхнею води ховається складна інженерна інфраструктура, від якої безпосередньо залежить безпека відвідувачів. Оцінити стан комунікацій, якість очищення та рівень хімікатів візуально неможливо.

Без постійної циркуляції громадський басейн за кілька днів перетворився б на небезпечне для здоров’я болото. У воду щомиті потрапляють органічні та хімічні забруднювачі: частинки шкіри, волосся, піт, косметика, залишки сонцезахисних кремів і мільярди мікроорганізмів. У великих аквацентрах через одну чашу щодня проходять тисячі людей, безперервно змінюючи мікробіологічний баланс води.

Сучасний аквапарк — це гігантська інженерна система, прихована в технічних приміщеннях. Захист тут будується за принципом кількох бар’єрів: безперервна циркуляція, фільтрація, дезінфекція, контроль pH та потужна вентиляція. У великих комплексах функціонує замкнений водний цикл, де вода має постійно очищуватися майже до стану питної і повертатися назад абсолютно безпечною.

Традиційні технології очищення та їхні обмеження

Протягом останніх 50 років на ринку механічної фільтрації домінували три технології:

• Класичний пісок. Вода під тиском проходить через шар кварцового піску. Це просте й дешеве на старті рішення має два недоліки: низьку точність (пропускає дрібні домішки) та потребу в регулярному зворотному промиванні. Великий потік води пускають у зворотному напрямку і зливають у каналізацію, що призводить до гігантських втрат води, тепла та реагентів.

• Картриджні фільтри. Забезпечують вищу тонкість очищення і економлять воду на промиванні. Проте в промислових масштабах вони неефективні, бо потребують ручного виймання, чищення та заміни, що збільшує витрати на персонал.

• DE-фільтри з діатомовою землею. Використовують мінеральний порошок із пористих залишків панцирів діатомових водоростей. Очищення майже ідеальне, але експлуатація складна через необхідність точного дозування порошку та високу вартість утилізації відпрацьованої маси згідно з екологічними нормами.

Важливо розрізняти механічне видалення та знезараження. Ультрафіолет та озон руйнують ДНК бактерій, роблячи їх нежиттєздатними, але фізично залишають їх у воді. Вони не замінюють фільтр. Це обмеження привело індустрію до мембранних технологій, де вода проходить крізь жорстку пористу поверхню з фіксованим розміром пор.

Технологічний прорив: керамічні мембрани QlariFlow від LiqTech

Данська компанія LiqTech International розробила систему QlariFlow на базі керамічних мембран із карбіду кремнію. Цей матеріал має унікальні фізико-хімічні переваги:

1. Екстремальна стійкість: За шкалою Мооса карбід кремнію має твердість 9.5 (поступається лише алмазу). Він витримує агресивне хімічне очищення кислотами та лугами (pH 0–14), високий тиск і температурні шоки, не деградуючи десятиліттями.

2. Висока гідрофільність: Поверхня матеріалу природно притягує молекули води. Завдяки цьому капілярний опір у порах мінімальний, вода проходить із меншим супротивом, а насосам потрібно менше тиску, що колосально економить електроенергію.

3. Компактність: Пропускна здатність на квадратний метр у такої кераміки в рази вища, ніж у піску. Це дозволяє втиснути потужний фільтр під час реконструкції (retrofit) у тісні підвали, де кожен метр уже зайнятий.

Від дизельних двигунів до басейнів: історія та геометрія мембрани

Компанія LiqTech, заснована в Данії у 2004 році, спочатку розробляла карбід кремнію для автомобільної промисловості — як дизельні сажові фільтри. Здатність структури рекристалізованого карбіду кремнію витримувати екстремальний тиск і температури підштовхнула інженерів до ідеї адаптувати матеріал для ультрафільтрації рідин. До цього керамічні мембрани виготовляли з оксидів алюмінію, титану або цирконію. Перехід на карбід кремнію забезпечив колосальний потік рідини: його пропускна здатність у 2–3 рази вища, ніж у будь-якої іншої промислової кераміки чи полімерів.

Секрети виробництва та архітектури

Сучасна мембрана складається з макропористої основи (носія) та нанесеного на неї ультратонкого фільтрувального шару з контрольованим розміром пор. Оскільки карбід кремнію сублімує за температури близько 2700°C, отримати з нього моноліт звичайним плавленням неможливо. Для створення пористої структури використовують суміш порошків SiC двох різних фракцій (бімодальний розподіл).

Порошок змішують з органічним пластифікатором та водою, після чого продавлюють через екструдер. Отриману заготовку («зелене тіло») поміщають у вакуумну піч, де процес розділений на два етапи:

• Випалювання зв’язуючого (300–600°C): Органічний пластифікатор повністю вигорає, залишаючи матрицю з чистого порошку.

• Спікання або рекристалізація (2100–2400°C): Точки контакту між зернами випаровуються і знову конденсуються, утворюючи монолітну решітку без сторонніх речовин.

Еволюція форми каналів

Спочатку компанія випускала трубчасті елементи для важкої промисловості. Для басейнів такі модулі були занадто громіздкими. Щоб максимізувати площу фільтрації без збільшення габаритів, інженери змінили архітектуру блоку, створивши моноліти, які в розрізі нагадують бджолині стільники. Весь об’єм елемента пронизаний сотнями паралельних мікроканалів квадратного або гексагонального перерізу (товщина перегородок 0.5–1.5 мм), розташованих у шаховому порядку.

Вхідні канали (для брудної води) заглушені з протилежного кінця керамічною пробкою, а вихідні — відкриті. Під дією тиску вода просочується крізь пористі внутрішні стінки у сусідні вихідні канали. Перехід від круглих каналів до квадратних усунув «мертвий» об’єм кераміки, збільшивши площу фільтрації в рази. Сучасна система утримує частки розміром до 1 мікрона, фізично видаляючи з води мікрочастинки, бактерії та стійкі до хлору мікроорганізми.

Глобальні інженерні кейси впровадження

Технологія активно масштабується на світовому ринку комерційної басейнової фільтрації завдяки кільком масштабним проєктам:

У Нідерландах компанія розгортає свій найбільший європейський проєкт у муніципальному комплексі Aquacentrum Den Helder (басейн Het Heersdiep). Це величезний об’єкт із динамічним навантаженням на воду. Реконструкція була викликана плановою заміною старих фільтрів. Головною проблемою став тісний підвал без можливості руйнувати стіни для занесення обладнання. Інженери вирішили задачу через модульне збирання та поетапний запуск: перші три системи QlariFlow запустили в січні 2026 року, а фінальні доставлять у серпні. Загалом у партнерстві з інтегратором Lotec тут встановлюють 5 систем фільтрації QlariFlow (сумарно 56 керамічних мембран) та 2 блоки автоматичного промивання AutoCIP.

Aquacentrum Den Helder, сучасний басейн у місті Ден-Хелдер, Нідерланди

Паралельно компанія вийшла на ринок США: три системи QlariFlow встановлюють у шкільному водному центрі міста Ньюкасл, штат Вайомінг. Через жорсткі санітарні норми цей кейс стане важливим референсом для американських муніципалітетів.

Рекордний проєкт реалізується в Австралії у співпраці з Waterco Limited. Для нового громадського аквацентру Plumpton Aquatic and Leisure Centre (штат Вікторія), який запустять у 2028 році, замовлено 10 систем QlariFlow. Оскільки центр проектується як повністю електрифікований та претендує на статус 5-Star Green Star, технологія допоможе радикально знизити опір фільтрації, скоротити скидання води та зменшити використання хлору.

Ефективність рішень забезпечує технологія AutoCIP (Cleaning in Place) — система автоматичного хімічного промивання мембран розчинами безпосередньо всередині робочого контуру, що повністю усуває людський фактор та потребу в демонтажі.

Ефективність сучасних рекреаційних комплексів визначається не візуальними елементами, а технологіями, прихованими в технічних приміщеннях. Використання інноваційної кераміки забезпечує безкомпромісну чистоту води та високу енергоефективність інфраструктури.

До 2040 року світові знадобиться вчетверо більше літію, ніж зараз, щоб забезпечити виробництво акумуляторів. Але сьогодні майже весь ланцюжок його переробки контролює Китай. Чому? Тому що дістати літій із твердої гірської породи — сподумену, в якому він міститься в США, Австралії та більшості інших багатих на літій країн, — це колосальне енергетичне випробування.

Родовище літію Bald Hill у Західній Австралії

Зараз заводи змушені спочатку випалювати породу у величезних печах за температури понад 1000 °C, щоб змінити її кристалічну структуру. Лише після цього її можна обробляти концентрованою сірчаною кислотою. Це потребує величезних обсягів енергії, а більша частина породи після цього просто потрапляє у відвали як токсичні відходи.

Матеріалознавці з MIT запропонували рішення, яке повністю усуває етап випалювання в печах. Результати дослідження щойно опублікували в журналі Science.

У чому ідея? Звичайні методи намагаються спочатку вимити з каменю літій та алюміній, залишаючи міцний кремнієвий каркас, який важко зруйнувати. Інженери з MIT перевернули цю логіку. Вони створили суміш води та фториду амонію. Цей розчин діє як молекулярне долото: він насамперед атакує діоксид кремнію, який утримує всю структуру каменю.

Найголовніше: реакція відбувається за звичайної кімнатної температури. Камінь просто розчиняється в рідині, розпадаючись на свої базові хімічні елементи. Без жодного підігріву.

Професор Єт-Мін Чіанг називає цей підхід «видобутком від носа до хвоста». Процес не залишає брудних відходів, тому що розкладає породу на три чисті та корисні компоненти, які можна вигідно продати.

Ось як це працює покроково.

• Крок перший — літій. З розчину виділяють фторид літію. Потім за допомогою звичайного вуглекислого газу його перетворюють на чисті солі — гідроксид або карбонат літію. Вони мають високу чистоту та готові для виробництва акумуляторних катодів.

• Крок другий — алюміній. Наступним із суміші виділяють оксид алюмінію. Це готова чиста сировина — глинозем — для металургійних заводів, де виробляють алюміній.

• Крок третій — кремній. Те, що раніше йшло у відходи, — діоксид кремнію — випадає в осад у вигляді чистого силікагелю. Його протестували в лабораторії: він виявився чудовою мінеральною добавкою для створення міцного та екологічнішого цементу.

Але де тут бізнес-логіка, якщо процес постійно потребує хімічних реагентів? У тому, що реагенти практично не витрачаються. Процес є повністю циклічним.

Коли камінь розчиняється, хімічна реакція природним чином виділяє аміак. Інженери побудували систему так, що на фінальному етапі, коли з розчину вилучають кремній для цементу, цей самий аміак повертається назад у суміш. Відбувається зворотна реакція, і на виході знову утворюються вода та той самий фторид амонію, з якого все починалося.

Він не втрачається в атмосфері, а очищується всередині замкненої системи й використовується для розчинення наступної партії породи.

Розрахунки показують, що такий метод без використання печей удвічі дешевший за традиційну китайську технологію. Це вперше робить видобуток літію з твердих порід у США чи Австралії таким самим вигідним, як його отримання із соляних озер.

Запаси літієвих руд, Китай

Технологію вже успішно перевірили на 17 різних зразках породи з усього світу. Команда заснувала стартап Rock Zero і зараз будує першу промислову установку для масштабування процесу.

На CTMF 2026 у Нью-Йорку переробку сировини назвали головним бар’єром для літієвої галузі Північної Америки. Rock Zero розробляє дешевшу безвідходну технологію очищення літію

Якщо все вдасться, заводи з очищення літію можна буде будувати безпосередньо біля кар’єрів у будь-якій точці планети — без гігантських викидів і захмарних рахунків за електроенергію.

А ви як вважаєте: чи зможе така хімічна технологія витіснити традиційні металургійні печі?

Минулого тижня на Тайвані відкрили масштабний інфраструктурний проєкт, який будівельна команда колись називала «нереалістичним», — міст Даньцзян завдовжки 917 метрів.

Споруда має асиметричну вантову конструкцію з однією вежею. Ванти — це міцні сталеві троси або канати, які працюють на розтяг. Міст розробило архітектурне бюро Zaha Hadid Architects — всесвітньо відома британська компанія, яка проєктує одні з найбільш вражаючих споруд у світі.

Це найдовший міст такого типу у світі. За задумом авторів, його форма мінімізує візуальний вплив на місцевість і не перекриває вид на захід сонця над річкою Тамсуй із популярних оглядових точок поблизу. Крім того, міст спроєктували так, щоб він витримував сильні землетруси.

Міст Даньцзян перетинає гирло річки Тамсуй на півночі Тайваню та з’єднує район Балі в місті Новий Тайбей із районом Тамсуй. Архітектори зазначили, що споруда скоротить час поїздки між цими районами на 25 хвилин.

Висота єдиної щогли становить 200 метрів, а довжина прольоту — 450 метрів. Використання однієї щогли дає змогу зменшити втручання в русло річки та водну екосистему естуарію — розширеного гирла річки, де прісна вода змішується із солоною морською.

Ширина головної дороги сягає приблизно 71 метра. На мосту облаштували пішохідні та велосипедні доріжки, смуги для автомобільного руху, які вже відкрили, а також лінію легкорейкового транспорту, що запрацює пізніше.

Міст може витримувати землетруси магнітудою 7 балів і більше. Це особливо важливо для Тайваню, розташованого в зоні активних тектонічних плит. Споруда має складну сейсмічну систему підтримки, яка розподіляє навантаження у вертикальному та горизонтальному напрямках.

Вертикальні сейсмічні сили передаються безпосередньо на фундамент через опори та вантові розпірки. Поздовжні й поперечні горизонтальні навантаження поглинають і розсіюють спеціальні гідравлічні амортизатори, фрикційні маятникові підшипники та синтетичні гумові прокладки.

Будівництво розпочалося у 2019 році й мало завершитися до 2024-го. Однак проєкт зіткнувся з низкою труднощів, зокрема складними погодними умовами та нестачею робочої сили. Через це відкриття відклали на два роки.

Бюджет будівництва оцінювали приблизно у 400 мільйонів доларів. Водночас тривалі роботи могли збільшити фінальну вартість проєкту. У будь-якому разі міст уже називають однією з найамбітніших інженерних споруд Тайваню.

Сьогодні розповідаємо про «залізний детокс», а саме — як технологія HYBRIT відкриває епоху зеленої металургії. Вірите, що металургія може бути одночасно зеленою та економічно ефективною? Чекатимемо ваших вражень і думок у коментарях.

Металургійна промисловість залишається одним із найбільших кліматичних викликів для світу. За оцінкою World Steel Association, на сталеву галузь припадає близько 7% глобальних викидів парникових заходів. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) так само оцінює прямі викиди сектору заліза та сталі приблизно у 7%.

Для Швеції ця проблема має особливе значення: перехід від доменних печей і вугілля до технології HYBRIT може скоротити загальні викиди CO₂ країни більш ніж на 10%. Саме тому шведська ініціатива стала одним із найважливіших промислових проєктів у Європі.

Для розуміння: підприємство HYBRIT Development AB — це ініціатива трьох компаній, створена у 2016 році для розробки технології виробництва заліза й сталі без викопного палива. Ролі розподілені так:

• SSAB (або «Шведська сталь») — сталеливарна компанія, що відповідає за виробництво сталі та промислове впровадження технології.

• LKAB — шведська державна гірничодобувна компанія. Названа на честь двох залізорудних гір Luossavaara та Kiirunavaara на півночі Швеції.

• Vattenfall — енергетичний гігант, який відповідає за генерацію електроенергії без викопного палива, виробництво водню та всю енергетичну частину ланцюжка.

Консорціум HYBRIT представив результати шести років досліджень і заявив, що технологія виробництва сталі без викопного палива повністю готова до переходу на індустріальний рівень. Проєкт уже довів, що повний ланцюжок — від залізорудної сировини до готової сталі — може стабільно працювати у напівпромисловому масштабі.

Як це працює?

Щоб зрозуміти революційність цієї технології, спочатку варто подивитися на класичний спосіб. Традиційна металургія базується на доменних печах і коксівному вугіллі. Вугілля тут виконує роль не лише джерела тепла, а й відновника: воно забирає кисень із залізної руди, перетворюючи її на метал. Побічним продуктом цього процесу є колосальні обсяги CO₂. У звіті HYBRIT зазначено, що типовий показник для рудної металургії на базі доменних печей становить приблизно 2200 кг CO₂e (в еквіваленті вуглекислого газу) на тонну сталі. Це майже 90% усіх викидів у цьому секторі.

Технологія HYBRIT кардинально змінює саму хімію процесу: замість вугілля як відновник використовують водень, вироблений за допомогою «зеленої» електроенергії. У результаті побічним продуктом реакції стає не вуглекислий газ, а звичайна вода.

Суть у тому, щоб замінити викопне паливо на кожному ключовому етапі. Ланцюжок складається з кількох елементів: виробництва залізорудних обкотишів, прямого відновлення воднем, зберігання газу та плавлення губчастого заліза в електродуговій печі.

Перший етап починається на підприємствах компанії LKAB у Мальмбергеті. Виробництво залізорудних обкотишів потребує високих температур, і в класичній схемі для цього спалюють мазут чи газ. У межах HYBRIT їх замінили на біоолію, яка є 100% відновлюваним паливом. За даними звіту, у 2023 році завод у Мальмбергеті виробив 3,6 млн тонн обкотишів, що дозволило уникнути 50 тисяч тонн викопних викидів вуглецю. Паралельно тестували й інші варіанти нагріву — зокрема водневі пальники та електричний індукційний нагрів.

Ключовий етап — пряме відновлення заліза воднем. Обкотиші подають у шахтну піч, де вони контактують із гарячим воднем. Водень реагує з киснем у руді, а залізо відновлюється без плавлення, зберігаючи тверду форму. На виході утворюється так зване губчасте залізо (DRI). Побічним продуктом реакції стає водяна пара.

Для роботи системи потрібні гігантські обсяги водню. На пілотній базі HYBRIT у місті Лулео встановили комерційні лужні електролізери потужністю близько 4,5 МВт. Вони розщеплюють воду за допомогою чистої відновлюваної енергії.

Окремий важливий елемент — підземне сховище водню поблизу Лулео типу LRC (Lined Rock Cavern). Це порожнина, створена в скельній породі на глибині близько 30 метрів із герметичною сталевою оболонкою. Воно має об’єм 100 кубічних метрів і тримає водень під тиском до 25 МПа. Сховище необхідне для балансування системи: водень накопичують тоді, коли електроенергія на ринку дешевша, і витрачають під час пікових цін. За даними Vattenfall, така оптимізація вже забезпечила реальну економію від 26% до 31%, а моделювання майбутніх сценаріїв обіцяє вигоду до 40%

.На фінальному етапі губчасте залізо плавлять в електродуговій печі. Цей крок HYBRIT розробляв спільно з дослідницьким інститутом Swerim. У процесі використовують чисту електроенергію, а також мінімальні обсяги біовуглецю та кисню для формування шлаку. Під час випробувань у 10-тонній печі провели понад 400 тестових плавок і виробили понад 1000 тонн сталі, яка за якістю повністю відповідає світовим стандартам.

Чи справді це «абсолютний нуль»?

У презентаціях HYBRIT часто фігурує цифра 0,0 тонни CO₂ на тонну сталі. Але тут потрібна точність: ідеться про усунення саме викопних викидів. У звіті порівняли чотири варіанти процесу:

1. Основний варіант HYBRIT: відновлення воднем + плавлення з мінімальним додаванням біовуглецю. Дає 0,0 тонни викопних CO₂, але залишає близько 5 кг біогенних викидів на тонну, які за міжнародними правилами округлюються до нуля.

2. Варіант із навуглецюванням: відновлення воднем, але з додаванням природного газу для насичення заліза вуглецем. Викиди — до 64 кг CO₂ на тонну.

3. Гібридний варіант: відновлення сумішшю водню та природного газу. Викиди — 203 кг CO₂ на тонну.

4. Класичне пряме відновлення на природному газі: дає близько 383 кг CO₂ на тонну матеріалу.

Навіть у найчистішому першому варіанті залишається приблизно 5 кг викопного CO₂ через знос графітових електродів у печі. Тому коректніше говорити про «майже повне усунення викопних викидів», що все одно є фантастичним результатом порівняно з доменними 2200 кг

Технологічні бонуси

Інженери виявили, що відновлене воднем губчасте залізо має високий ступінь металізації (98–99%) і 0% вуглецю. Це робить матеріал міцнішим. У тестах на падіння з висоти 10 і 30 метрів шведське водневе залізо показало значно кращу стійкість до руйнування, ніж зразки, отримані за допомогою природного газу (які розсипалися на рівні 55–70%).

Для бізнесу це означає: менше логістичних втрат сировини при перевалці, можливість тривалого зберігання (матеріал повільно старіє) та менші витрати електрики на плавлення через низький вміст залишку оксидів.

✂️ Хочете дізнатися більше? Як шведська технологія стає світовим трендом, чому розробники раптово відмовилися від $500 млн гранту в США та як Німеччина будує заводи під замовлення для Mercedes і Porsche — дивіться у повному випуску на ютуб-каналі «Ланка Медіа»!

Нещодавно завершилася Hannover Messe 2026 — одна з найбільших промислових виставок світу. Ми підготували репортаж про те, як глобальний ринок бачить майбутнє автоматизації, робототехніки, цифрового виробництва та енергетики. Частково про український погляд на ці процеси ми вже говорили після конференції NewMakers, а тепер пропонуємо подивитися на індустріальне майбутнє очима Ганновера.

Цього року Hannover Messe відвідали 110 000 осіб, близько 40% — іноземці. Найбільше гостей приїхало з Китаю, Бразилії, США, Японії та Південної Кореї — країн, які активно готуються до нового етапу промислової революції.

Виставка чітко показала: штучний інтелект, робототехніка, автоматизація та енергетична інфраструктура стають основою промислового майбутнього. Більшість рішень були побудовані навколо ШІ — від автоматизації процесів і прогнозування збоїв до генеративного проєктування та цифрових двійників виробництва.

Керівний директор VDMA Тіло Бродтманн заявив, що цифровізація промисловості стрімко прискорюється, а ШІ та гуманоїдна робототехніка стали ключовими темами виставки. За його словами, малим і середнім виробникам доводиться швидко впроваджувати нові технології, аби залишатися конкурентними, особливо на тлі конкуренції з Китаєм.

Головною темою Hannover Messe 2026 став промисловий ШІ. У центрі уваги були питання:
— як генеративний, агентний і фізичний ШІ змінюють виробництво;
— чому якісні дані є критично важливими для роботи ШІ;
— як масштабувати технології через окремі перевірені кейси;
— як забезпечити безпеку та суверенітет даних.

Ці теми активно висвітлювалися на стенді PTC — американської компанії, що створює цифрові рішення для промисловості. Центральним кейсом стала модернізація мініекскаватора Bobcat E17z.

PTC показала, як ШІ може супроводжувати весь життєвий цикл продукту:
— Codebeamer AI — перевірка вимог і створення тестів;
— Creo AI — генеративне проєктування;
— Windchill AI — оптимізація деталей;
— ServiceMax AI — підтримка сервісу та аналіз робочих замовлень.

Окремий акцент зробили на інтеграції Windchill із NVIDIA Omniverse, що дозволяє створювати фізично точні 3D-моделі в реальному часі на основі PLM-даних.

Важливою частиною виставки стала енергетика. На платформі Hydrogen + Fuel Cells Europe понад 500 компаній представили рішення для виробництва, зберігання та використання водню.

Schneider Electric, Microsoft і h2e Power продемонстрували хмарні системи, де ШІ аналізує погоду, навантаження на мережу та ціни на електроенергію, автоматично керуючи виробництвом водню. Nel Hydrogen, ITM Power і Thyssenkrupp показали електролізери нового покоління з меншим використанням дорогих матеріалів. Bosch і Cummins представили водневі двигуни та вантажівки на паливних елементах для важкої логістики.

Країною-партнером Hannover Messe цього року стала Бразилія. Організатори наголосили, що співпраця між Європою та Латинською Америкою стає особливо важливою на тлі глобальних економічних змін і перебудови ланцюгів постачання.

Водночас виставка показала і головні проблеми галузі:
— нестабільність енергетичного ринку;
— дефіцит водневої інфраструктури;
— хаос ізольованих цифрових систем;
— ризики кібератак і програм-вимагачів.

Окрему увагу привернули роботизовані рішення. ABB і FANUC представили коботів, здатних виконувати складні складальні операції за допомогою комп’ютерного зору та тактильного зворотного зв’язку.

Загалом Hannover Messe 2026 показала: промисловість уже перейшла від розмов про цифровізацію до практичного впровадження технологій. ШІ більше не виглядає як абстрактна інновація — тепер це інструмент для автоматизації, прогнозування, сервісу, управління виробництвом і створення цифрових моделей у реальному часі.

Та попри технологічний оптимізм, наступний етап буде найскладнішим: не демонстрація технологій, а їхнє системне, безпечне й економічно виправдане впровадження у реальне виробництво.

Стартап Barocal, заснований фізиком-матеріалознавцем, уже сім років працює над тим, щоб змінити підхід до охолодження продуктів і приміщень. І зараз компанія зробила важливий крок до реалізації цієї мети.

Коротко про технологію: замість традиційних холодоагентів, які можуть витікати, руйнувати озоновий шар і шкодити довкіллю, Barocal розробляє спеціальні тверді матеріали. Під тиском вони здатні ефективно поглинати та віддавати тепло, забезпечуючи безпечніше й екологічніше охолодження. У майбутньому такі матеріали можуть використовуватися в холодильниках і системах кондиціонування повітря.

Як повідомляє TechCrunch, компанія, заснована професором Кембриджського університету Ксав’єром Мойєю, нещодавно залучила 10 мільйонів доларів інвестицій для комерціалізації своєї технології. Раніше Barocal також отримала 4,5 мільйона доларів фінансування від Європейської ради з інновацій і виграла 1 мільйон доларів у конкурсі енергетичних рішень TERA-Award. Нове фінансування, ймовірно, допоможе компанії значно прискорити розвиток і вихід технології на ринок.

Засновник Barocal Ксав’є Моя з кристалами твердотільного холодоагенту, який розробляє його компанія

Щоб зрозуміти технологію Barocal, спершу варто розібратися, як працює звичайний холодильник. У сучасних холодильних системах рідкий холодоагент — зазвичай це газ із парниковим ефектом — циркулює через змійовики всередині камери. Під час випаровування він переходить у газоподібний стан і поглинає тепло від продуктів та повітря, охолоджуючи внутрішній простір холодильника.

Після цього газ надходить у компресор, де стискається й нагрівається. Далі гарячий стиснений газ проходить через змійовики на задній частині холодильника, а вентилятор відводить тепло в навколишнє середовище. Охолоджуючись, газ знову перетворюється на рідину, проходить через розширювальний клапан, де тиск знижується, і повертається до випарника. Потім цикл повторюється.

Barocal пропонує альтернативний підхід — твердотільний холодоагент у вигляді пластикових кристалів. У звичайному стані молекули всередині цих кристалів можуть вільно обертатися, завдяки чому матеріал здатний поглинати тепло. При цьому температура кристалів може стабільно змінюватися приблизно на 50 °C.

Коли до матеріалу застосовується тиск, рух молекул припиняється, і кристали починають виділяти тепло. Для відведення цього тепла повз матеріал можна пропускати воду, яка переноситиме його до радіатора, де воно розсіюватиметься в навколишнє середовище.

Холодоагент Barocal працює на основі барокалоричного ефекту: матеріал вбирає тепло, коли перебуває у стані спокою, і віддає його, коли на нього тиснуть

В основі цієї технології лежить так званий барокалоричний ефект — саме від нього й походить назва компанії Barocal. Такий підхід потенційно дозволяє відмовитися від традиційних холодоагентів на основі парникових газів. Це важливо, адже у разі витоку вони можуть суттєво посилювати глобальне потепління. Крім того, сучасні системи охолодження споживають багато електроенергії, значна частина якої витрачається на роботу компресора.

Водночас Barocal — не єдина компанія, що працює над подібними рішеннями. Як повідомляло AFP минулого року, кілька наукових груп у світі вже розробляють технології охолодження на основі барокалоричного ефекту. Ще у 2022 році також з’являлися повідомлення про схожі дослідження команди Гарвардського університету. Ба більше, у Кембриджському університеті дослідження в цьому напрямку тривали близько 15 років ще до створення Barocal.

Якщо компанії вдасться успішно вивести технологію на ринок, це може суттєво знизити світове енергоспоживання для охолодження та допомогти поступово відмовитися від шкідливих парникових газів у мільярдах холодильників і кондиціонерів, які використовуватимуться у світі в найближчі десятиліття.

Наразі Barocal досліджує можливості використання свого твердого воскоподібного холодоагенту в комерційних системах опалення, вентиляції та кондиціонування повітря, а також у холодильному обладнанні. Однак, окрім самого матеріалу, компанії ще потрібно виконати значний обсяг інженерної роботи, щоб створити системи охолодження, які будуть компактними, енергоефективними, економічно вигідними та тихими в роботі.

Минулого року Barocal повідомляла, що вже тестує свою технологію разом із кількома міжнародними компаніями та планує вивести перші продукти на ринок протягом найближчих трьох років. Тож, імовірно, чекати на появу «холодильників майбутнього» залишилося не так уже й довго.

На півночі Швейцарії будівельники вже працюють над масштабним котлованом глибиною майже 30 метрів і завдовжки понад 200 метрів — приблизно як два футбольні поля. Саме тут планують розмістити першу у країні окисно-відновну батарею для зберігання чистої енергії, яка водночас стане найпотужнішою у своєму класі у світі.

Ідея полягає у використанні технології зберігання енергії, якій майже 150 років, для запобігання відключенням електроенергії та підтримки стабільності швейцарських і європейських енергомереж у періоди коливань попиту. Проєкт реалізує швейцарська енергетична компанія FlexBase, а його вартість оцінюється у понад мільярд доларів США.

Співзасновник FlexBase Марсель Аумер повідомив, що система зможе вводити або поглинати до 1,2 ГВт·год електроенергії за кілька мілісекунд. Це еквівалентно потужності атомної електростанції Лейбштадтська АЕС, розташованої в тому ж регіоні поблизу кордону з Німеччиною. Сама ж гігантська батарея працюватиме на надлишковій енергії, що виробляється вітровими електростанціями.

Теоретично ця технологія бере початок ще з 1879 року, а згодом була вдосконалена завдяки дослідженням NASA у 1950–1970-х роках. Хоча літій-іонні акумулятори нині є більш поширеними, розвиненими та доступними, вони переважно придатні для короткочасного зберігання енергії. Натомість окисно-відновні акумулятори краще підходять для довготривалого зберігання енергії в масштабах енергосистем.

Ця величезна пісочниця згодом вмістить найпотужнішу у світі окисно-відновну батарею для зберігання відновлюваної енергії

У FlexBase зазначають, що різні компоненти таких систем — резервуари, мембрани, стеки елементів і насоси — стали дешевшими внаслідок розвитку галузі за останні роки.

Окисно-відновний акумулятор працює за принципом накопичення енергії в рідких електролітах. Дві хімічні речовини з високим вмістом води зберігаються у великих резервуарах і прокачуються через елемент, розділений мембраною. Під час заряджання іони проходять через мембрану з позитивного боку на негативний, змінюючи ступінь окиснення та накопичуючи енергію на тривалий час. Під час розряджання відбувається зворотний процес, і ці цикли є багаторазовими та стабільними.

Завдяки цьому термін служби акумулятора практично необмежений. Крім того, він не горить і майже повністю придатний до переробки після завершення експлуатації.

Окисно-відновна батарея використовує рідкі електроліти, які зберігаються у великих резервуарах і прокачуються через елемент, розділений мембраною

Швейцарська батарея матиме потужність 2,1 ГВт·год, чого, за оцінками, достатньо для забезпечення електроенергією близько 210 000 домогосподарств протягом одного дня. Окрім запобігання перебоям в електропостачанні, система також має покривати високий попит з боку центрів обробки даних зі штучним інтелектом у регіоні.

Така потужність значно перевищує китайський проєкт Xinhua Ushi з показником 700 МВт·год, який наразі є найбільшою діючою окисно-відновною батареєю. Водночас подібні технології активно розвивають Японія та Німеччина.

Батарея буде розташована на території технологічного комплексу, де також працюватимуть центр обробки даних, лабораторії та офіси

FlexBase сподівається запустити батарею в експлуатацію у 2029 році. Після цього вона стане частиною технологічного комплексу площею 215 000 кв. футів (~20 000 кв. м), де також будуть розташовані центр обробки даних, лабораторії та офіси.

1. Kongo Gumi (Японія, заснована у 578 році) Найстаріша компанія в історії людства. Її заснував корейський майстер, запрошений принцом Шотоку для будівництва першого державного буддистського храму Японії — Шітенно-джі. Протягом 14 століть компанія спеціалізувалася на зведенні та реставрації дерев’яних храмів. У 2006 році через фінансові труднощі Kongo Gumi увійшла до складу корпорації Takamatsu, проте зберегла свою назву, спеціалізацію та унікальні методи безшовної обробки деревини.

2. Genda Shigyo (Японія, заснована у 771 році) Ця мануфактура понад 1200 років виробляє mizuhiki — складні плетені шнури з паперу, якими прикрашають подарунки та ритуальні конверти. Гнучкість бізнесу забезпечила вірність традиції: у Японії церемоніальна упаковка є частиною етикету, що не втрачає актуальності. Це еталон того, як сімейна майстерня може стати незмінним елементом національної культури.

3. Staffelter Hof (Німеччина, згадується з 862 року) Одна з найстаріших виноробень світу, розташована в долині Мозеля. Спочатку це було монастирське господарство, що постачало вино церкві, але після наполеонівських воєн воно перейшло у приватну власність. Сьогодні Staffelter Hof — це поєднання багатовікових підвалів та сучасного органічного виноробства. Вони доводять: продукт землі може бути актуальним навіть через 1100 років, якщо вчасно адаптувати методи обробки до екологічних стандартів.

4. Monnaie de Paris (Франція, заснована у 864 році) Паризький монетний двір був створений указом Карла Лисого. Це найстаріша безперервно діюча установа Франції. Окрім євро, тут виготовляють пам’ятні медалі та державні нагороди. Monnaie de Paris — це не просто завод, а симбіоз важкої промисловості та високого мистецтва гравірування, де досі використовують ручну доводку штампів.

5. Дрогобицька солеварня (Україна, відома з XIV ст.) Найстаріше діюче підприємство України, яке є серцем промислового Дрогобича. Тут сіль видобувають не шахтним способом, а виварюванням природної ропи. Хоча документальні згадки датуються 1390-ми роками (а за легендами — серединою XIII ст.), технологічний принцип залишився майже незмінним. Це унікальний приклад «живої» промислової археології, де виробничий процес сам по собі є культурною спадщиною.

Автоматизація у виробництві стрімко розвивається: з’являються так звані темні фабрики без участі людини, активно впроваджується роботизація складських приміщень, а штучний інтелект дедалі ширше використовується в логістиці — як морській, так і наземній. Прораховуються всі деталі: від черг на розвантаження в портах до економії палива у вантажівках. У результаті робототехніка та штучний інтелект стали наріжним каменем сучасної промисловості.

У тому числі і харчова промисловість переживає суттєві зміни у сфері контролю якості. Значною мірою завдяки розвитку штучного інтелекту, який у поєднанні з машинним зором дає змогу автоматизувати процеси, які раніше було складно або неможливо реалізувати. Це відкриває нові можливості для підвищення продуктивності та якості продукції.

Одним із прикладів такого прориву є рішення, розроблене компанією Eberle Automatische Systeme — провідним постачальником автоматизованих технологій. Компанія застосувала ці підходи для оптимізації процесу дозрівання сиру.

Споживання сиру стрімко зростає в усьому світі, і разом із цим виробники стикаються з новими викликами під час масштабування виробництва. Зокрема, дефіцит робочої сили, особливо в Європі. Саме він спонукає молочні підприємства активніше впроваджувати автоматизацію для підвищення ефективності. Водночас дедалі більшого значення набуває сталий розвиток. Посилюється увага до скорочення відходів і раціонального використання ресурсів. Крім того, споживачі очікують вищої якості продукції та ширшого асортименту, що додатково підвищує вимоги до виробників.

Як пояснює інженер машинного зору компанії Eberle Доріан Кепфле, процес дозрівання сиру, який може тривати до 14 місяців, вимагає постійного контролю, щоб уникнути появи цвілі та забезпечити якість. Вручну перевіряти тисячі сирних голів практично неможливо.

Тому традиційна молочна компанія Gebr. Baldauf GmbH & Co. KG звернулася до них за автоматизованим рішенням. У результаті для німецької компанії, яка виробляє молочні продукти, розробили повністю автоматизовану систему моніторингу, що поєднує мобільного робота для догляду, камери та вбудовану обробку зображень.

Процес починається з перевірки сирних голів на наявність дефектів, зокрема плям цвілі чи інших вад. Камера у форматі 4K фіксує зображення високої роздільної здатності, які далі аналізуються за допомогою сучасних алгоритмів машинного зору на базі MVTec HALCON.

Програмне забезпечення застосовує методи глибокого навчання для раннього виявлення аномалій, що дає змогу мінімізувати відхилення у процесі та зменшити втрати для виробника. Отримані дані зберігаються та відображаються через вебінтерфейс, забезпечуючи можливість дистанційного моніторингу і керування.

Паралельно мобільний робот виконує обробку сиру, сприяючи правильному формуванню шкірки та видаленню небажаних нашарувань. Ця система не лише підвищує ефективність, а й зменшує участь людини. Простими словами — не потрібно перевіряти кожен сир вручну.

Відповідно покращується стабільність у виробництві та якість кінцевого продукту. В автоматизації контролю можна виділити ключові переваги:

• Підвищена ефективність. Мобільний робот працює автономно, зменшуючи ручну працю та забезпечуючи ретельний огляд та обробку кожного продукту.

• Зменшення відходів. Раннє виявлення цвілі або інших дефектів дозволяє завчасно втрутитися у виробництво. Своєчасне виявлення браку мінімізує відходи.

• Покращений контроль якості. Система забезпечує стабільні та об’єктивні результати перевірки, замінюючи ручний контроль рішеннями на основі штучного інтелекту. Досягається повне охоплення контролем із застосуванням єдиних критеріїв на всіх етапах.

• Повна відстежуваність. Інтеграція систем промислового машинного зору забезпечує повну простежуваність продукції. Усі результати перевірок зберігаються в цифровому вигляді та доступні для аналізу.

Суттєвим викликом під час розробки цієї системи стала природна мінливість сиру. Кожне сирне коло має унікальний вигляд і змінюється в процесі дозрівання, що знижує ефективність традиційних методів машинного зору. Щоб подолати цю проблему, компанія застосувала підходи штучного інтелекту та глибокого навчання, створивши систему, здатну адаптуватися до індивідуальних характеристик кожної голови сиру.

Ключову роль відіграло програмне забезпечення MVTec Halcon. Завдяки навчанню на великому масиві зображень система може надійно виявляти дефекти — тріщини, цвіль і зміну кольору, водночас ігноруючи природні варіації. Це дає змогу виявляти навіть незначні аномалії, своєчасно реагувати на них і забезпечувати високий рівень контролю якості.

Метою компанії була не лише автоматизація процесу контролю, а й повна інтеграція штучного інтелекту в цикл дозрівання сиру. Сьогодні система здатна працювати в режимі реального часу та забезпечувати автономне обслуговування з мінімальною участю людини.

Водночас компанія продовжує вдосконалювати рішення, щоб воно ефективно працювало з різними видами сиру та на різних стадіях дозрівання. Мета — створення повністю автономної системи на базі ШІ.

Крім цього, система формує основу для подальшої цифровізації виробництва та інтеграції з ERP-системами і хмарними рішеннями, відкриваючи нові можливості для оптимізації.

Спираючись на успіх проєкту, компанія зосередилася на масштабуванні рішення для всієї галузі. Планується впровадження як у мобільних, так і в стаціонарних системах у різних країнах світу.

Можливості штучного інтелекту постійно розширюються. Компанія працює над удосконаленням моделей глибокого навчання, щоб ефективно обробляти різні типи сиру та стадії дозрівання. Це дозволить ще більше скоротити участь людини, зберігаючи високі стандарти якості.

Як зазначає Крістоф Муксель з Eberle, їхнє рішення демонструє, як автоматизація може стабільно підвищувати якість, ефективність і конкурентоспроможність у харчовій промисловості. Цей проєкт — лише початок, і компанія прагне вивести ці інновації на глобальний рівень.

Ця зима чудово продемонструвала, наскільки важливо для будинків зберігати плюсову температуру всередині. Попри блекаути і постійні удари божевільних північних сусідів по нашій енергосистемі, ціни на опалення теж били по кишенях.

Що говорити українцям, якщо навіть у США десятки мільйонів людей борються з витратами на енергоносії та часто змушені скорочувати основні витрати, включаючи продукти харчування, лише для того, щоб мати змогу дозволити собі обігріти домівки — і перш за все через ціни на викопне паливо.

Звичайно, існує чимало способів, як утеплити своє помешкання. До прикладу, заміна вікон, дверей чи зовнішнє утеплення. Хороші способи, до яких зараз вдаються ОСББ. Принаймні у моєму було так. А у вас як намагаються втримувати тепло в будинках?

Втім, це не єдиний спосіб. Дослідники з Массачусетського університету в Емгерсті знайшли несподіване рішення, спираючись на цікаву аналогію: а якщо утеплення будинку було б таким же простим, як носіння светра?

Ґрунтуючись на цій ідеї, вони розробили систему під назвою фототермічна «шкіра» для будівель. Вона, по суті, складається зі знімних тканинних панелей, які можна прикріпити до зовнішніх стін. І, як повідомляється, вони можуть підвищити температуру в приміщенні в середньому майже на 5°C за день.

Початкова концепція нагадувала ковдру з печворку. Печворк — це техніка клаптикового шиття, коли цілісне полотно створюється зі зшивання окремих шматочків. Але зрештою команда розробила окремі панелі, які знімаються — тут справа у практичності, їх набагато легше встановлювати.

Інновація полягає саме у спеціальному покритті цих панелей, виготовлених з провідного полімеру під назвою PEDOT. Це покриття діє як фототермічний барвник. Коли на нього потрапляє сонячне світло, матеріал поглинає світло та перетворює його на тепло — подібно до того, як це робить метал — яке потім нагріває повітря всередині будівлі.

Ці покриті панелі працюють як додатковий шар одягу для будинку та можуть бути нанесені практично на будь-яку тканину — навіть на найдешевшу і надзвичайно тонку, щось на зразок тканини для парасольок. І це не жарт: у лабораторних випробуваннях використали саме її.

І результати були дуже обнадійливими. Дослідження показали, що використання енергії на опалення в житлових будинках теоретично можна зменшити приблизно на 15%, а у великих багатоквартирних — до 23%.

Для порівняння, навіть найдорожчий ремонт будинку може знизити витрати на енергію максимум на 2%.

Мета дослідницької групи — почати масово виробляти рулони спеціальної тканини з енергопоглинаючим покриттям, які можна було б купити у звичайному господарському магазині — так само, як шпалери.

Люди змогли б використовувати прості матеріали, наприклад, дерев’яні бруси 2×4, щоб швидко зібрати каркас, натягнути на нього цю тканину і встановити панелі за один день. У такому випадку навіть орендарі у разі переїзду змогли б їх просто згорнути і розгорнути вже на новому місці.

Оскільки це покриття поводиться як звичайний барвник, його можна створювати у різних кольорах, щоб ця світлопоглинаюча тканина підходила під різні стилі будівель і не псувала вигляд міста.

Два варіанти дизайну, які показують, як можна прикрасити фасад знімними панелями з нанесеним малюнком

Уявіть, якби ця тканина була лише чорного кольору — такий суцільний морок ніхто б не купував. Тому такий підхід до утеплення будинків виглядає цілком практичним, екологічним та доступним.

І головне — як показали випробування — може зменшити витрати на опалення. Але перед тим, як така технологія стане масовою, вченим ще потрібно багато перевірок у реальних умовах, і даних, щоб точно зрозуміти, наскільки добре це полотно працює на звичайних будівлях.

1. Страх перед ШІ: чому кейс Klarna став уроком для всіх

Ми часто чуємо, що ШІ замінить людей. Проте на панельній дискусії «Люди й технології» спікери були одностайні: технологія без зміни ролі людини не працює.

Показовим став антикейс фінтех-гіганта Klarna, який замінив 700 працівників підтримки на ШІ, а потім був змушений наймати їх знову. Ольга Олепір (Talanty by Formatsia) наголосила: ШІ не замінить людину найближчі 10–15 років. Він лише змінить її роль. Проблема не в роботах, а в тому, що компанії дають новий інструмент, але не вчать команду з ним взаємодіяти.

2. Від «замінити десятьох» до «виробляти в п’ять разів більше»

Запит бізнесу кардинально змінився. Як зазначив Сергій Шевченко (ARAMIS Laser Systems), якщо раніше автоматизацію шукали для скорочення штату, то сьогодні — для масштабування тими силами, що є.

Ринок праці в Україні зараз має дефіцит близько 600 тисяч осіб. В таких умовах автоматизація — це не загроза робочому місцю, а можливість для одного оператора керувати процесами, які раніше потребували цілого цеху.

· Приклад: У металообробці попит на операторів ЧПК лише на Київщині зріс на 300%. Професія фрезерувальника трансформується в роль програміста коботів та наладчика складних систем.

3. Де брати людей? Стратегія «виховання»

Чекати на готових фахівців з ринку — стратегія програшна. Виробники переходять до моделі внутрішніх університетів та партнерств:

· KR Ingredients забирають талановитих студентів ще з 4 курсу НУХТ.

· ARAMIS Laser Systems використовує ШІ для створення навчальних курсів, звільняючи менеджерів від рутини для стратегічної роботи.

4. Фізичне середовище як нова конкурентна перевага

Цікавий інсайт від учасників: в епоху цифровізації офлайн-речі стають ще важливішими. Те, як виглядає завод, який там мікроклімат і культура, визначає, чи захоче талановитий інженер там працювати. Індустріальні парки, як-от Formatsia, стають тими самими «місцями сили», де цивільні інновації отримують належну інфраструктуру.

Висновок «Ланки»: Українське виробництво має потенціал стати альтернативою Китаю для Європи. Але цей шлях пролягає через відмову від сировинної моделі (як це роблять Enzym Group) та інвестиції в людей, які керуватимуть роботами. Ми маємо бути не просто адаптивними, а технологічно непереможними.

А що ви думаєте про автоматизацію у вашій сфері? Це допомога чи конкуренція? Пишіть у коментарях до цього випуску.

Безпрецедентний розвиток штучного інтелекту за останні роки супроводжується стрімким зростанням потреби у пам’яті. Компанії активно застосовують інструменти штучного інтелекту для аналізу великих обсягів даних, а також впроваджують AI-агентів для автоматизації бізнес-процесів. Але виробники чіпів не встигають. Простіше кажучи, загинаються. Попит перевищує пропозицію. Аналітики вже називають це рамагедоном. Своєрідна гра букв з англійських RAM (чип) та armageddon (катастрофа).

Чей Тевон, голова південнокорейської компанії SK Group, яка володіє виробником напівпровідників SK Hynix, у березні 2026 року передбачив глобальний дефіцит мікросхем пам’яті, який може затягнутися аж до 2030 року.

Також Санджай Мехротра, генеральний директор Micron, ще одного виробника чипів, теж нещодавно заявив: «Попит настільки високий, що клієнти наразі можуть отримати лише трохи більше половини від затребуваного обсягу мікросхем».

Один з найпопулярніших чіпів для роботи штучного інтелекту — це високошвидкісна пам’ять HBM. Замість того, щоб намагатися стиснути мікросхеми пам’яті до двовимірного розміру, HBM використовує переваги третього виміру, укладаючи та з’єднуючи тонкі шари пам’яті вертикально, тобто у висоту.

HBM-пам'ять поруч із GPU (чипом для обчислень ШІ): багатошаровість прискорює обробку даних

Завдяки цьому обробляються великі обсяги даних, які потрібні для роботи сучасних систем штучного інтелекту, зокрема великих мовних моделей і генеративних інструментів. Затребуваність у високошвидкісній пам’яті HBM впливає на виробництво чипів іншого виду, наприклад, на звичайну DRAM, яку використовують у смартфонах і комп’ютерах. «Якщо фабрики будуть більше виробляти HBM, логічно, що це може призвести до нестачі RAM», — попереджає Чей.

Він зазначив, що для HBM потрібно багато кремнієвих пластин — основи для всіх чипів. Через це дефіцит таких пластин може перевищити 20%.

Якщо попит перевищує пропозицію, чим це загрожує? Правильно, зростанням цін. А кінцевий споживач хто? Ми з вами. Наприклад, ціна на деякі мікросхеми пам’яті Samsung зросла на 60%. Середня ціна продажу нового смартфона, за оцінками, зросте на 14%. А виробники ноутбуків, як повідомляється, планують підвищити ціни на 10–30%.

Дефіцит вдарить і по геймерах, та ігровій індустрії загалом. До прикладу, компанія Valve, яка відома своїми бестселерами у світі ігор — навіть далекий від віртуального світу чув про Half-Life, Portal і, звичайно, Counter-Strike. Хто ж не рубився в контру? Так от, Valve відклала графік виробництва своєї нової ігрової консолі Steam Machine через дефіцит пам’яті та сховища. Геймери бідкаються, а гейммейкери розводять руками.

Насправді дефіцит чипів вже не вперше. Під час локдаунів, через пандемію COVID та зростання попиту, нестача мікросхем теж зачепила багато галузей, зокрема автомобільну. Але через деякий час пропозиція та попит вирівнялись, коли вірус пішов на спад, а економіка відновилась.

Нинішній дефіцит відрізняється. Він викликаний зовсім іншою структурою попиту. Зараз потрібна велика кількість високошвидкісної пам’яті через швидке впровадження штучного інтелекту майже в усі сфери економіки.

Попри те, що нові фабрики із виробництва мікросхем продовжують будуватись, фахівці вважають, що вони не задовольнять попит у короткостроковій перспективі. Тому виробникам, які використовують мікросхеми пам’яті у своїх продуктах, важливо розумно планувати закупівлі та керувати ланцюгом постачання. До прикладу, користуватись матрицею Клінча — це спеціальний інструмент для планування, який допомагає компаніям управляти ланцюгом поставок. Він враховує два головні фактори. Перший: наскільки ризиковане постачання того чи іншого товару, в нашому випадку мікросхем. І друге — як сильно перебої з постачанням можуть вплинути на виробництво та прибуток.

У випадках, коли ризики ланцюга поставок та вплив дефіциту справді високі, а це стосується багатьох технологічних компаній, які закуповують чипи, ці закупівлі класифікуються як стратегічні товари, тобто мікросхеми пам’яті — ключові для роботи компанії, без яких вона не зможе успішно працювати. Виробникам потрібно постійно контролювати та оцінювати ризики, які можуть виникнути із замовленнями у стратегічних постачальників, і розробляти план Б на випадок перебоїв поставок, зокрема пошук додаткових джерел постачання, підтримку запасів і навіть розгляд альтернативних варіантів дизайну своєї продукції.

Звичайно, не всі ці варіанти підходять для кожної ситуації, а саме якщо для вашого продукту потрібен конкретний тип мікросхеми. Тому плани управління ризиками потрібно адаптувати під конкретну компанію та її ланцюг постачання.

Якщо підсумувати, через велику різницю між попитом і пропозицією на критично важливі мікросхеми пам’яті очікується дефіцит і високі ціни. Наразі неможливо точно прорахувати, наскільки довго триватиме цей дисбаланс і яким може бути його масштаб.

А компанії, для яких чипи — це фактично виживання, повинні ретельно планувати ланцюги поставок, прораховувати ризики та зміцнювати відносини з постачальниками.

Перший мотоцикл з твердотільною батареєю зійшов з конвеєра!

Фінсько-естонський виробник мотоциклів Verge в останні кілька років часто з’являвся в заголовках новин зі своїми інноваціями для байків. Інновації були створені переважно його партнерською компанією Donut Lab, про яку частина з вас могла чути завдяки їхнім революційним двигунам «пончикам», які встановлюються прямо в колесо (власне, тому і дОнат), і обіцянкам випустити на ринок твердотільні батареї. І, схоже, компанія нарешті отримала в цьому напрямку варті уваги досягнення.

Днями Donut Lab оприлюднила результати своїх перших випробувань заряджання на рівні всього акумуляторного блоку — це вже четвертий тест батареї спільно з Verge Motorcycles. Їхній блок ємністю 18 кВт⋅год підтримував потужність заряджання понад 100 кВт при швидкості 5C, що є абсолютно екстремальною швидкістю для звичайних літій-іонних батарей, протягом п’яти хвилин на електромотоциклі Verge TS Pro.

Те, що твердотільна батарея Donut Lab витримала 5C протягом 5 хвилин (і зарядилася з 10% до 50% за цей час) без рідинного охолодження — це революційний показник. Це означає, що їхня хімія здатна «перетравлювати» величезну потужність дуже швидко і без критичних наслідків для структури акумулятора.

Простими словами: 5C — це режим «супершвидкої зарядки», який дозволяє заповнити значну частину баку, поки ви просто купуєте каву на заправці.

До речі, для порівняння: більшість сучасних електромобілів (навіть Tesla) зазвичай заряджаються на швидкості від 1C до 3C у пікових моментах. Показник 5C — це вже територія технологій майбутнього.

Це одні з перших реальних показників випробувань батареї Donut Lab у складі електромотоцикла. На виставці CES 2026 року компанія представила твердотільний елемент із щільністю енергії 400 Вт⋅год/кг, заявляючи про запас ходу в 370 миль (595 км), життєвий цикл у 100 000 та п’ятихвилинний час заряджання. І що найважливіше — стверджувалося, що він дешевший у виробництві, ніж літій-іонні аналоги.

Тож настав час Donut Lab підкріпити свої гучні заяви реальними цифрами. Ще в січні компанія повідомила, що виробляє твердотільну батарею для електромобілів і що поставки розпочнуться до кінця кварталу. Це фактично зробило б новий Verge TS Pro «першим у світі серійним транспортним засобом із повністю твердотільною батареєю». Однак ці анонси одразу зустріли зі скепсисом.

Після цього послідували три важливі випробування у державному Центрі технічних досліджень Фінляндії (VTT). Перший тест підтвердив, що елементи батареї справді підтримують швидку зарядку. Другий тест показав, що елементи можуть залишатися в межах безпечного температурного діапазону за умови наявності достатніх тепловідводів. Третій тест продемонстрував, що батарея Donut Lab — це не суперконденсатор, як багато хто припускав, а справжня батарея зі швидкістю саморозряду, порівнянною з автентичними акумуляторами.

Четвертий і, мабуть, найважливіший на сьогодні тест полягав у наступному: Donut Lab під’єднала Verge TS Pro до громадської швидкої зарядної станції, яка видавала 100–103 кВт електроенергії протягом п’яти хвилин. У ході цього випробування акумуляторний блок зарядився з 10% до 50% за п’ять хвилин, досягнув 70% трохи більше ніж за дев’ять хвилин, а згодом — 80% за 12 хвилин.

І все це при використанні повітряного охолодження замість рідинного. Цей момент особливо важливий, оскільки більшість акумуляторних блоків електромобілів (які приблизно в п’ять разів більші) використовують системи рідинного охолодження для підтримки аналогічної швидкості заряджання без термічного тротлінгу (обмеження потужності через перегрів).

Ще вражає те, що ці цифри виводять систему в лідери серед найбільш швидкозарядних електромотоциклів в історії. Те, що ми бачимо це на справжньому байку, робить тест вирішальним — на відміну від попередніх експериментів, які зосереджувалися на окремих елементах у суворо контрольованих лабораторних умовах.

Будь-хто, хто хоч трохи розуміється на технологіях акумуляторів, скаже вам, наскільки складніше реалізувати швидку зарядку на мотоциклі порівняно з автомобілем через жорсткіші температурні обмеження та меншу кількість елементів, що розділяють навантаження.

«Висока щільність енергії нашої технології дозволяє гнучко проектувати акумуляторні блоки та забезпечувати чудову продуктивність навіть у складніших умовах, таких як мотоцикли, де простір обмежений, а простота системи є ключовою», — каже Вілле Пійппо, технічний директор Donut Lab.

Технологія компанії, схоже, здатна підтримувати потужність заряджання понад 100 кВт у такій компактній архітектурі. Але це не означає, що компанія досягла всіх своїх цілей. Цей тест демонструє лише близько половини пікової швидкості заряджання (до 200 кВт), на яку компанія натякала раніше. Наразі невідомо, чи причиною є конструкція системи, обмеження зарядного пристрою чи необхідність подальшої оптимізації.

Donut Lab також опублікувала результати ще одного тесту від VTT, який оцінює здатність елемента безпечно працювати після пошкодження. Пошкоджений елемент пройшов 50 циклів швидкої зарядки при 5C та п’ять циклів при 1C. Про жодні ризики займання чи небезпечне підвищення температури не повідомлялося. У цьому випадку пошкоджена батарея Donut вийшла з ладу «плавно», продовжуючи безпечно функціонувати, але з меншою ємністю.

Веб-сторінка компанії під назвою «I Donut Believe» (ймовірно, гра слів від I don’t believe — «Я не вірю») вказує на те, що незабаром будуть оприлюднені результати нових випробувань.

Можна сперечатися, чи не є це просто піар-ходом, але це підтверджує: технологія компанії може забезпечити суттєвий приріст продуктивності на реальному мотоциклі, а не лише в лабораторії.

Ви помічали, що на пляжі можна засмагнути швидше завдяки відблискам від піску та води? Саме цей принцип допоміг вченим здійснити справжній прорив у енергетиці і збільшити ефективність сонячних панелей до понад 30 відсотків. Наразі коефіцієнт перетворення в панелях не перевищує 22-24% максимум, тож стрибок на майже 10% — майже сонячна революція.

Протягом останніх кількох років інженери досліджували альтернативні конструкції, які могли б підвищити ефективність збирання енергії цими пристроями та забезпечити їхню надійну роботу за різних умов. І ось, дослідники з Сучжоуського університету, компанії Zhejiang Jinko Solar Co. Ltd. представили нову конструкцію двосторонніх сонячних елементів.

Що таке двосторонні панелі і чому це важливо? Звичайні сонячні панелі, які ми бачимо на дахах, працюють як одностороннє дзеркало: вони ловлять промені сонця, що падають зверху. Проте величезна кількість світла просто відбивається від землі, трави чи даху і втрачається.

Двосторонні панелі мають прозору задню стінку, що дозволяє їм вловлювати це відбите світло (альбедо). Це схоже на те, як людина отримує засмагу на пляжі не лише від прямого сонця, а й від променів, що відбиваються від піску.

Нова технологія долає обмеження батарей старіших версій, які використовують компоненти, відомі як тунельні оксидні пасивуючі контакти (так звані TOPCon, для зручності так їх і називатимемо). Їхня конструкція поєднує структури TOPCon з перовскітами — класом матеріалів з унікальною кристалічною структурою, яка ефективно поглинає інші, ніж кремній, спектри світла. До речі, на каналі «Мейканемо» пару тижнів тому виходив великий подкаст про перовскіт.

Науковці Кун Гао та Сіньбо Ян, автори статті, пояснюють: «Досі основною проблемою було те, що задня сторона панелі працювала набагато гірше за передню. Ми змогли змінити структуру матеріалів (використовуючи вдосконалені шари перовскіту та кремнію), що дозволило досягти рекордної ефективності понад 30%. Тобто нові елементи перетворюють на електрику майже третину всього світла, що на них падає, в той час як більшість сучасних домашніх панелей мають ефективність близько 18-22%».

Оскільки панель поглинає світло з обох боків, вона могла б швидше перегріватися, що знижує термін її служби. Але вчені розробили нову систему охолодження на основі нанотекстурованих поверхонь, які краще відводять зайве тепло.

Також завдяки здатності ловити розсіяне світло, ці панелі працюють набагато стабільніше в похмурі дні або взимку, коли світло відбивається від снігу.

Важливо також, що панелі можна встановлювати вертикально, як паркан. Це дозволяє фермерам вирощувати врожай між ними, а панелі при цьому будуть ловити сонце вранці та ввечері з обох сторін. Крім того, для отримання тієї ж кількості енергії тепер потрібно майже на 40% менше панелей, ніж раніше.

Головною метою нещодавнього дослідження Гао та його колег було подолання компромісу, що спостерігався в раніше представлених сонячних елементах TOPCon. «Ми не просто додали ще один шар. Ми повністю переосмислили архітектуру контактів. Нашою метою було мінімізувати втрати на межі поділу шарів, де електрони зазвичай «губляться». Використання двосторонньої конструкції дозволило нам задіяти енергію, яку раніше просто ігнорували», — кажуть учені. Одним із головних викликів була стабільність перовскіту. Науковці використали нову молекулярну «прокладку», яка захищає чутливий матеріал від вологи та перегріву.

«Ця робота доводить, що ми наблизилися до ери, коли сонячна енергія стане не просто дешевою, а найдешевшим джерелом енергії в історії людства, враховуючи простоту її масштабування», — підсумували вчені.

Наступний крок — масштабування виробництва. Зараз ці рекорди встановлені на лабораторних зразках розміром у кілька сантиметрів. Завдання інженерів на 2026-2027 роки — перенести цю технологію на повнорозмірні метричні панелі без втрати ефективності. Очікується, що масове впровадження таких панелей почнеться вже протягом наступних двох років, коли виробники зможуть адаптувати свої лінії під нові матеріали.

Дослідники Масачусетського технологічного інституту розробляють методи видобутку енергії з надглибоких шарів землі. Їхні інновації можуть перетворити геотермальну енергію з екзотики на головне джерело чистої електрики у світі. Геотермальна енергія — це тепло самої Землі, яка працює 24 на 7 незалежно від сонця чи вітру. Проте сьогодні вона забезпечує менше ніж 1% світових потреб, бо дістатися до справжнього жару під товщею скель неймовірно дорого і складно. Та команда МІТ вирішила змінити правила гри.

Найгучніша інновація МІТ — це міліметрове буріння. Замість того, щоб гризти твердий граніт механічними свердлами, які швидко тупляться і ламаються, вчені пропонують використовувати потужний мікрохвильовий промінь. Цей промінь буквально випаровує гірську породу і дозволяє бурити в рази швидше і заглиблюватися на 10–20 км, де панує температура понад 400°. На такій глибині енергія доступна практично в будь-якій точці планети, а не лише в гарячих зонах на кшталт Ісландії чи Кенії.

В МІТ пояснюють, що є три способи отримати тепло з глибин. І кожен зараз активно вдосконалюється. Перший: покращена геотермія, створення штучних тріщин. Якщо скеля гаряча, але суха, вчені створюють у ній мікротріщини і закачують туди воду, яка нагрівається і повертається на поверхню як пара. Другий — удосконалена геотермія. Замкнутий контур. Це схоже на величезну підземну батарею. Вода циркулює по герметичних трубах, вкопаних глибоко в землю, забираючи тепло від каміння без прямого контакту з ним. І третій спосіб — надгаряча геотермія. Екстремальний рівень роботи при температурах понад 374°. У таких умовах вода переходить у надкритичний стан, стає чимось середнім між газом і рідиною. Така вода несе в собі в 4–10 разів більше енергії, ніж звичайна пара.

Окрім буріння, проєкт MIT Proto Ventures розробляє також розумну начинку для цих станцій. Найважливіша, мабуть, розробка — це датчики для тріщин. Вони, так би мовити, чують, як розтріскується камінь на глибині кілометрів, допомагаючи керувати підземними потоками.

Ще одна — дешеві сплави. Вчені знайшли заміну дорогому титану. Нові метали, що витримують агресивну хімію глибоких надр, на відміну від традиційних сплавів, де є один головний метал, наприклад, залізо в сталі. Вони складаються з п’яти або більше елементів у рівних пропорціях. Використовуючи комбінацію дешевих металів: хром, залізо, марганець, кобальт, нікель у спеціальних пропорціях, вченим вдалося досягти корозійної стійкості титану за 20% його вартості.

І третій важливий елемент — антикорозійне покриття. Спеціальний шар захищає труби від накипу та солей, які зазвичай швидко забивають свердловини. Кераміко-металеві нанопокриття дозволяють досягти антипригарного ефекту. Солі та кремній — силікати, які зазвичай забивають труби, — просто не можуть зачепитися за поверхню. Це дозволяє експлуатувати свердловину без зупинок на промивку протягом багатьох років.

Чому це актуально саме зараз? Попит на енергію зростає, особливо через гігантські датацентри штучного інтелекту. Геотермальна станція, побудована поруч із таким центром, може стати ідеальним джерелом живлення. Експерти МІТ прогнозують: якщо вартість технологій продовжить падати, геотермальна енергія зможе забезпечити до 15% приросту світового попиту на електрику до 2050 року. До речі, цікавий факт. Потужність однієї станції на надгарячих породах може зрівнятися з невеликою АЕС, але без жодного ризику радіації та викидів вуглецю. Де там у нас кора тонша в Україні? Пишіть у коментарях.

Тераса площею у майже 30 тисяч квадратних метрів (97 000) квадратних футів піднімається по діагоналі від північної точки будівлі; її численні платформи перемежовуються з природно освітленими ландшафтними внутрішніми двориками.

До речі, асоціації в індійських архітекторів були геть іншими, ніж мої. За їх словами дизайн натхненний індійськими сходовими колодязями – типом резервуарів для зберігання води з коридорами сходів, які вели вниз аби люди мали легкий доступ до прісної води, навіть коли їхні запаси вичерпувалися в посушливі періоди. Кажуть, що їх можна було знайти по всій західній Індії, і вони функціонували з VII по XIX століття.

Такі резервуари, також слугували місцями для громадських зібрань та релігійних церемоній. Студія зазначає, що Університет Престижу вже використовував дах для проведення лекцій, ігор та підняття прапора на День незалежності Індії.

Нечасто можна побачити дахи, використані настільки інноваційно. Єдине, що спадає на думку, — це завод з переробки відходів на енергію CopenHill у Копенгагені; там зроблені лижний спуск, пішохідна доріжка, траса для слалому з контрольованим часом, і все це на похилому даху, який має вигин на півдорозі.

Окрім даху аудиторії, студія використала інші розумні рішення, щоб підтримувати прохолоду в будівлі в спекотному кліматі Індору, де температура протягом більшої частини року тримається від 30 °C до 40 °C. Ступінчаста конструкція сама по собі зменшує кількість вертикальної циркуляції, необхідної для охолодження будівлі.

Безперервна діагональна внутрішня вулиця, що проходить через увесь перший поверх, доповнює затінені внутрішні дворики та забезпечує природну вентиляцію внутрішніх просторів. Крім того, перфоровані скловолоконно-залізобетонні екрани огортають східний, західний та південний фасади будівлі, щоб боротися з зі спекою. Біля основи головної будівлі також є неглибокий басейн, який допомагає пасивно охолоджувати інтер’єр.

Кампус площею майже 13 гектарів (32 акри) розрахований на 3000 студентів. На першому поверсі розташовані спільні приміщення, зокрема кафетерій на 700 місць, вищезгадані внутрішні дворики та критий аудиторій. Бібліотека розташована на першому поверсі, а внизу, через коридор, перекинутий місток. Сорок п’ять аудиторій розташовані на другому та третьому поверхах, а кабінети викладачів та адміністративні приміщення знаходяться на четвертому поверсі.

Будівля впізнавана за облицюванням з глиняної цегли, яка покриває бетон та цеглою з летючої золи. Летюча зола — це дрібний порошок, який утворюється під час спалювання вугілля і вловлюється фільтрами на електростанціях. Інтер’єри вирізняються відкритим бетоном та підлогою, викладеною індійським пісковиком. Для 34-річної студії, яка має за плечима численні відомі проєкти, це може бути її найінноваційнішою роботою.

Дивіться про нього в нашому відео - тут, або на YouTube-каналі Lanka.Media

Ми прагнули різноманітності, тому цей перелік висвітлює проєкти з усього світу. Також тут тільки будівлі і спорудах, які або вже завершені, або принаймні перебувають на фінальній стадії будівництва, тож ми не будемо розповідати про божевільні ідеї, які, можливо, ніколи не будуть втілені.

Проєкти представлені у довільному порядку.

1. Lib Earth House Model B (Японія)

Модель Lib Earth House Model B була побудована за технологією 3D-друку, але зі сталим підходом: замість бетону, як у більшості подібних будівель, вона переважно виготовлена із суміші на основі ґрунту.

Цей дивовижний японський будинок від компанії Lib Work Co. виглядає як звичайна світла 3D-резиденція і працює автономно завдяки системі зберігання енергії Tesla Powerwall та сонячним панелям. Головна особливість у тому, що після завершення терміну експлуатації його можна демонтувати і майже повністю повернути в землю, зменшуючи кількість відходів на звалищах.
Детальніше про цей проєкт ми вже розповідали в одному з наших новинних випусків, шукайте лінк на нього в описі відео на каналі.

2. Fyrtornet (Швеція)

Більшість сучасних дерев’яних веж мають бетонне ядро для стійкості, але офісна вежа Fyrtornet від бюро Wingårdhs підіймається на вражаючу висоту 51,5 м, використовуючи лише деревину (за винятком фундаменту). Це підкреслює екологічні можливості дерев’яного будівництва.

Конструктивно вежа складається з балок та діагоналей із клеєного бруса (glulam) та плит перекриття з перехресно-клейової деревини (CLT). Будівля була переважно виготовлена на заводі та зібрана на місці. Сонячні панелі додають їй екологічності, а для мінімізації викидів CO2 матеріали транспортували потягом.

3. Проєкт Housing NOW (М’янма)

Бамбук — це неймовірно корисний будівельний матеріал, про що нам нагадує проєкт Housing NOW від Blue Temple у М’янмі. Замість імпортних матеріалів тут використовують місцевий бамбук для створення витривалих осель, які нещодавно витримали землетрус магнітудою 7,7.

Вартість кожного будинку становить близько $1000. Це прості однокімнатні хатини з відкритими стінами для природної вентиляції, а піднята підлога захищає інтер’єр під час сильних мусонних дощів.

4. Церква Святого Іскупителя (Іспанія)

Церква та громадський центр Holy Redeemer від Фернандо Меніса нещодавно отримали архітектурну премію за свій суворий бетонний дизайн. Об’єкт будувався поетапно протягом понад десяти років у міру надходження фінансування.

Стіни з грубого бетону натхненні місцевим вулканічним ландшафтом. Вузькі тріщини, заповнені металом та склом, красиво фільтрують денне світло, оживляючи одноманітну палітру матеріалів.

5. JEC Tower (Саудівська Аравія)

Приголомшливо висока вежа JEC Tower нарешті наближається до завершення і має стати найвищою будівлею у світі. Кінцева висота ще не розголошується, проте архітектори AS+GG підтвердили, що вона перевищить 1 км, що приблизно вдвічі вище за найвищий хмарочос США — Всесвітній торговий центр - башта 1. Тут розміститься найвищий у світі оглядовий майданчик, готелі, офіси та квартири.

6. House W (Японія)

Будинок House W від Florian Busch Architects виглядає як дерев’яна комора, але насправді це енергоефективна резиденція, яка виробляє майже вдвічі більше енергії, ніж споживає за рік. Екстер’єр частково покритий «сонячною шкірою», що дозволяє будинку працювати автономно. Регульовані жалюзі контролюють сонячне світло: блокують його влітку та максимально впускають для тепла взимку.

7. Тунель Tideway (Велика Британія)

Не смійтеся, але каналізація — це дійсно один із наших фаворитів цього року. Thames Tideway Tunnel з’єднується з існуючою 150-річною системою Лондона, збільшуючи її потужність. Це був величезний проєкт довжиною 25 км, реалізація якого тривала понад 10 років. Основний тунель має діаметр 7,2 м (як три лондонські двоповерхові автобуси). Одразу після відкриття він уже врятував річку від потрапляння нечистот об’ємом понад 2200 олімпійських басейнів.

8. 270 Park Avenue (США)

Нью-Йорк отримав вагоме доповнення до свого горизонту. Спроєктований Foster + Partners, хмарочос 270 Park Avenue сягає висоти 423 м. Будівля піднята над рівнем вулиці на великих колонах, що розширюються віялом, а її бронзовий ступінчастий екстер’єр вирізняється серед багатьох прямокутних скляних веж Мангеттена.

9. VeroVistas (США)

3D-друк житла продовжує набирати популярність. Проєкт VeroVistas у Колорадо складається з двох будинків, зведених за допомогою 3D-принтера COBOD, який шар за шаром витискав цементну суміш. Обидва будинки одноповерхові, мають дві спальні та дві ванні кімнати. Один з них зберіг характерний «ребристий» вигляд бетону, а інший має традиційне оздоблення під штукатурку.

10. Музей наративного мистецтва Лукаса (США)

Після тривалого очікування музей Lucas Museum of Narrative Art у Лос-Анджелесі, спроєктований MAD Architects, нарешті завершений конструктивно. Будівля нагадує космічний корабель і вкрита понад 1500 вигнутими панелями. Музей має системи збору дощової води та великий масив сонячних панелей для зменшення вуглецевого сліду.

А які українські проєкти ви додали б до цього переліку? Що особливо привертало увагу у минулому році?
Обов’язково пишіть в коментарях до відео або тут)